Закарпаття: 4-річний мешканець Ужгорода Марк Грицик вилікувався від раку

...4-річний Марк Грицик у блакитній кофтинці й рейтузах біжить на кухню. Приносить коробку з печивом та шоколадом, пригощає. Родина Грициків мешкає на околиці Ужгорода.

Два роки тому батьки хлопчика, 40-річний Михайло і 35-річна Олександра, купили будинок. Батько Марка — водій пожежної машини, зараз у відпустці з догляду за дитиною. Мати — підприємець, має магазинчик предметів для ритуальних послуг.

Михайло гортає альбом із фотографіями.

— Це ми в Пітері, це — в Угорщині. Марку, пам’ятаєш клоуна? — запитує в сина.

Марк закриває обличчя руками.

— Папа, спрячь, я не хочу видеть этого клоуна! — тікає в інший куток кімнати.

— В Угорщині він щодня приймав хіміотерапію, натерпівся, — каже батько. — Синочку, а це хто?

— Это мой папа любимый! — обнімає його Марк.

У Києві хлопчика направили до Інституту онкології.

— Але там не було вільних ліжок, а ще — вітрянка, карантин. Сказали прийти через 21 день. А в нас на руках дитина помирає, — згадує батько. — Пішли в міську онкологічну лікарню в Києві. Там нам зробили першу хіміотерапію, дуже вдалу. Через три тижні Марк вийшов звідти сам.

Та невдовзі родині порадили повернутися до інституту. ”Там вся наука!” — сказали. Тоді в Києві були 30-градусні морози, згадують Грицики. Олександра з сином оселилися в пансіонаті при інституті, бо вільних місць на стаціонарі не було. З ними в кімнаті жила жінка Мар’яна з Мукачівщини, із хворим сином. Також чекали своєї черги на лікування. За кілька місяців хлопчик помер.

— Їдьте до Угорщини, — перед тим радила вона Олександрі. — Там вас можуть урятувати.

Представник благодійної програми ”Допомагаюча правиця” в Берегові подзвонив до Будапешта. Там погодилися взяти Марка на лікування. Зі столиці Угорщини направили до Дебрецена. Лікували шість місяців. Угорці зібрали для нього $5 тис.

Олександра замовкає, дивиться у вікно. Згадує, що в Дебрецені після хіміотерапії син погано спав. Засинав лише на ранок. О пів на сьому заходила медсестра, вмикала світло і голосно віталася. Марк прокидався і плакав.

Матері сказали, що дитині потрібна трансплантація кісткового мозку. Це коштує $85–120 тис. Грошей родина не мала, тож повернулася до Ужгорода.

— Люди приносили нам хто 10 гривень, хто 500. Якийсь незнайомець приїхав на ”мерседесі” і дав Михайлові 1000 євро, — розповідає Олександра.

Каже, їм запропонували зробити трансплантацію в Росії. У серпні в Санкт-Петербурзі, у 31-й міській лікарні, хлопчика почали готувати до операції.

— Маркові зробили нову томографію. Його пухлина зникла, залишилися лише рубці, — радіє мати.

Малий вилазить їй на коліна. Мати витирає його щоки від шоколаду. У дитсадок Марк не ходить. Батьки побоюються, що застудиться там. Дивиться по телевізору мультфільми й бавиться машинками. Любить наслідувати тата: вранці розчісується і бризкається одеколоном, як він. Кожні два місяці Грицики їздять до Петербурга на обстеження. Це триватиме п’ять років.

Біля будинку родини росте виноград. Нині Михайло й Олександра чавлять із нього пресом вино.



2003, 14 листопада — Марк Грицик народився в Ужгороді

2005 — родина купила будинок; хлопчик захворів на рак; лікували в Інституті онкології в Києві

2006, лютий—липень — лікувався в Дебрецені, Угорщина

2006, жовтень — обстеження в Петербурзі, Росія; виявили, що пухлина зникла.



Мирослава КОЧІШ, "Газета по-українськи"