Закарпаття: Династія бочкарів Кусів займається бондарством уже 250 років

Бочкар Іван Кус мешкає на околиці Тарасівки Тячівського району Закарпаття, під самим Менчулом. Неподалік його оригінально оздобленої оселі бере початок норовлива річка з однойменною назвою села.— Доброго вам здоров'я! Христос воскрес, вуйку Іване, як маєтеся? — щиро вітаюся з літнім чоловіком.

— Воістину воскрес! Дай і вам, Боже! Самі бачите, як живу серед оцього високого узгір'я вже дев'ятий десяток літ. В буденній ремісницькій роботі знаходжу розраду і спокій, — говорить мудрий Кус.

Під розлогою грушею сіли з ним на лавицю, розговорилися про складне життя-буття, бондарне ремесло, його таємниці.

— Ще мої прадід, дід і няньо були відомими і вправними бочкарями на Верховині, — каже Іван Юрійович. — Мабуть, тому й «приліпилося» до всього нашого роду знайоме всім прізвисько — бочкарі-Куси...

Вміли Куси підкувати також гривастих коней, що губили старі зношені підкови на полонинських пасовиськах, зробити міцні обручі на колеса важких підвод, залізні гаки, шпуги, лещата. Мали справді золоті руки! Іван повсякдень крутився біля діда й нянька, підсобляв у роботі. Ось так вже 70 літ не розлучається з правічним родинним ремеслом. В цілому династія тарасівських бочкарів Кусів займається бондарством 250 років.

Вуйко Іван спроможний будь-коли і будь-кому добротно виготовити діжки для вина, капусти, огірків, всіляких смачних маринадів місткістю від 2 до 200 літрів. Бочки, бербениці, коновки, інші бондарні вироби ніколи не залежуються в майстерні талановитого тарасівського майстра. їх прагнуть придбати не тільки мешканці Тячівщини й області, а й гості близького і далекого зарубіжжя.

— Недавно до мене навідалося 6 російських родин з самого Алтаю. Кажуть, звідти, де народився відомий письменник Василь Шукшин, — згадує майстер. — Вони побували на самій маківці Менчула, знімали кінофільм про нашу чудову гірську природу. Ось і приглянулися їм мої мініатюрні й солідні 15 коновок, бербениць і діжок!

Щодо проблем, то поскаржився старий Кус, що сутужно стало з виробництвом залізних обручів, пошуками необхідного матеріалу з якісного дерева для виготовлення дуги. Адже сирець слід довгі місяці відмочувати в спеціальній рідині, аби набрався міцної закваски, був стійким, не тріскався.

Тарасівський бондар давно збився з рахунку виготовлених діжок різного ґатунку, але добре знає, що завтра-післязавтра до нього знову навідаються замовники. Це для 85-річного Івана Куса означатиме, що родинне ремесло — безцінне і вічне!



Іван КОСТЕВИЧ, Тячівський район, "Фест"