ЗГРАЯ З МУКАЧЕВА ("польові дослідження" закарпатської мафії)
Надивившись голлівудської маячні, дехто з нас щиро вважає, що мафія — це стрілянина, ви-бухи і шалені погоні під акомпанемент поліцейських сирен. Нічого подібного! Мафія — штука надзвичайно тихенька. Її присутність в нашому житті можна виявити лише за леге-е-есеньким шурхотом грошових купюр, які з’являються, невідомо звідки, і щезають у такому ж невідомому напрямку. І "хрещені батьки" справжньої мафії аж ніяк не схожі на ватажків бандитських ватаг та на тупі морди, що красуються на стендах "Їх шукає міліція". В реаль-ному житті все відбувається навпаки: ватаги мафії, зазвичай, є вельми поважними і відоми-ми членами свого суспільства. І портрети їхні здебільшого прикрашають собою не поліцей-ські стенди, а сторінки престижних газет та журналів. Адже мафія — це не звичайне злодій-ське кубло. Мафія — це такий собі синтез криміналу, політики і… державної влади. Точні-ше, окремих представників цієї влади. І без такого дивовижного синтезу мафії просто бути не може. Це по-перше.
А по-друге, багато хто з нас глибоко помиляється, коли гадає, що мафія з’явилася на нашій землі лише після того, як розвалилося соціалістичне суспільство. Байку про те, що організо-вана злочинність є "породженням" незалежності України, вигадали саме ті, хто й створював цю саму злочинність ще у надрах суспільства "зрілого соціалізму".
Ні для кого нині не є таємницею те, про що десятками років не можна було не, що говорити, а навіть думати вголос. В СРСР не просто існувала, а пишно квітнула система хабарництва та величезної корумпованості радянських чиновників. Певні викриття цієї системи, що з’явилися "на арені" на початку 80-х років та, особливо, в період горбачовської "перебудови" і "гласності", вразили уяву радянських громадян куди більше, аніж проблеми економіки. Громадяни, яких десятками років переконували у "безгрішності" комуністичних вождів, ра-птом дізналися, що злодіїв серед цих "безгрішних" — не менше, аніж серед "штатних" зло-чинців. І вперше про це говорили не пошепки і не на кухні, щільно зачинивши двері та вікна, а у пресі та по телебаченню. Хоча… Власне, нічого сенсаційного в цих викриттях не було.
В ті часи, які ми нині називаємо "застоєм", бути господарським, державним або партійним керівником було не лише престижно й почесно. Перш за все, це було ВИГІДНО. Але дивна при цьому вимальовувалась картина. Наприклад, сільськогосподарські підприємства в СРСР завжди вважались збитковими. За винятком деяких колгоспів та радгоспів-мільйонерів, створених та утримуваних "на плаву" заради показухи. Керували такими "демонстраційни-ми" господарствами не менш "показові" герої соціалістичної праці.
Проте, не зважаючи на цю збитковість, голови радянських колгоспів були, здебільшого, лю-дьми вельми заможними і примудрялися годувати величезну кількість партійних державних чиновників. Тобто, платили їм величезні хабарі, дарували дорогі подарунки та забезпечували майже безкоштовними продуктами харчування. Без такої "данини" неможливо було тоді втриматися на керівній господарській посаді.
А згадайте, наприклад, знамениту мережу "штовхачів", яка існувала в системі постачання і збуту. Та самісінька ситуація, що й у колгоспах, коли директори та головні інженери "виби-вали" матеріали, сировину, техніку, запчастини тощо виключно з допомогою хабарів. І таких прикладів можна наводити сотні.
Отже, в СРСР поруч з офіційним виробництвом існувало виробництво неофіційне ("тіньо-ве"), що найяскравіше виявилося тоді, коли в Узбекистані органи держбезпеки "розколупа-ли" знамениту "бавовняну справу". Слідчі Генпрокуратури СРСР тоді спромоглися не лише викрити, але й продемонструвати широкій громадськості цілу систему виробництва необлі-кованої бавовни, які в подальшому переробляли у необліковані тканини.
І у кримінальній історії України також є подібні сюжети, про які ані преса, ані суспільство ніколи не чули й не знали. Та за свої Олексій Романов