“Золотих дощів” у краї не передбачається...

Перші спалахи “золотої лихоманки “ на Великій берегівській горі, що неподалік закарпатського села Мужієве, історічні джерела зафіксували ще в ХIII сторіччі. В штольнях гори археологами віднайдено кайла, світильники та черепки. Проте першими золотошукачами на Закарпатті, припускають експерти, були кельти та римляни.



Оточена з усіх боків виноградниками та персиковими садами Велика берегівська гора вигравала на сонці всіма кольорами осені. Там, посередині гори, — стовбур шахти №2. Це друга черга золоторудника, будівництво якої іде повним ходом. Але перш ніж піднятись угору, мені запропонували одягнути каску, чоботи, спецівку, акумуляторну лампу та саморятувальник. Останній пристрій, як пояснили, на випадок аварії, з допомогою якого можна протягом 35-ти хвилин вийти із загазованого середовища, та ще годину — відсидітися в небезпечному місці. Піднімаючись угору, заступник головного інженера ТОВ “Закарпатполіметали” Володимир Голганов розповідав, що все-таки, згідно з історичними джерелами, більше золота тут видобували турки за часів Османської імперії, в яку певний період входило і Закарпаття. Добували примітивно: кайло, світильник, грабарка. Тому золотошукачі торували жилами, що знаходились в м’якому каоліні. Вони занурювались углиб не більше, як на 200 метрів. До речі, з цього каоліну за часів Австро-Угорщини виготовляли знамениту на увесь світ віденську порцеляну.



[i]Родовище четвертої категорії[/i]



Перед очима — панорама будмайданчика похилистого стовбура шахти №2, другої черги золоторудника. Кошторисна вартість її — понад 11 млн. грн. Шахта як шахта. Похилиста естакада. Бункер прийому руди. Подрібнювач. Конвеєр. Вагонетка. Втім, стовбур рудника побудований ще 20 років тому. Проте за колишнього Союзу закарпатське родовище золота вважалось неперспективним. Отож похилистий стовбур законсервували до кращих часів. Нині, за словами Володимира Голганова, його реставровано, іде розкриття горизонту “плюс 160 метрів”. Тут залягають запаси золотоносної руди в межах 200-280 тис. тонн. Досягнуто відмітки 130 метрів. До кінцевої мети — 30 метрів. Починаючи вже з листопада, рудник видаватиме на-гора по 2-3 тис. тонн руди. Проте на повну потужність він запрацює не раніше травня майбутнього року. Родовище, каже Голганов, складне — четверта категорія. Складніших не буває.



Ми спускаємось углиб шахти. Страшнувато. Та, підбадьорив Володимир Голганов, стовбур рудника армовано за останніми вимогами техніки безпеки. Тож хвилюватися за безпеку здоров’я не варто. Проте там усе — в потемках, нічого цікавого. І ми повернулись.



А поруч — будівництво критого складу руди площею 60 на 24 метри.



[i]Подайте золота![/i]



Ну, стовбур шахти побачив, помилуватися б ще закарпатськими зливками золота! “Золотозбагачувальна фабрика, — зіпсував настрій кореспонденту “Репортера” директор ТОВ “Закарпатполіметали” Володимир Гоблик, — за відсутності руди тимчасово не працює. Запрацює — покажемо!”



Фабрика — це перше аналогічне підприємство в державі. Тут видобувають “банківське” золото найвищої проби — 999,9. О, скільки ейфорії у вищих ешелонах влади було з цього приводу! Ще б пак, нині Україна з-поміж золотодобувних держав світу — в четвертій десятці.



Проте, як сказав нашому кореспонденту Володимир Гоблик, вітчизняна технологія видобутку золота й досі кульгає. Сусіди-румуни, приміром, зі збагачувальної руди видобувають до 95, у нас — ледь до 60 відсотків золота. Румуни застосовують ціаніди. А вітчизняні технологи, через побоювання екологічних катастроф, навідріз відмовились од цього методу. А кращого — не віднайшли. Тому ТОВ “Закарпатполіметали” є збитковим, нерентабельним. Під час зупинки виробництва технологію видобутку золота доводять “до розуму” науковці НДІ “Кривбасмеханочермет”.



[i]Ризиковий проект[/i]



На будівництво другої черги золоторудника Кабінет Міністрів України, як відомо, виділив 10 млн.грн. Та від відповіді, скільки ж коштів надійшло на підприємство, директор дипломатично ухилився. І раптом! “Проект цей дуже ризиковий, — повідомив нам Володимир Гоблик. — По-перше, родовище дуже складне. По-друге, вилучаємо з руди тільки до 60 відсотків золота. Щоби фінансово себе виправдовувати, у нас — єдиний шлях: видавати на-гора якісну руду і нарощувати обсяги її переробки. Поскільки проект дуже ризиковий і рентабельність його абсолютно незначна, на високому урядовому рівні задумались: вкладати гроші чи ні?”



[i]Куди хитнеться унція?[/i]



Втім, наскільки доцільним є втілення цього проекту, залежить від коливання вартості золота на світовому ринку. А вона, за словами Володимира Гоблика, хитається доволі суттєво. Десять років тому вартість одного грама золота була 18, зараз — 10 доларів. Ціна унції вже опускалась до позначки 280, нині — 300 доларів США. Якщо ціна золота на світовому ринку, як стверджують зарубіжні та вітчизняні експерти, зросте, то закарпатський проект виявиться економічно виграшним на кілька мільйонів гривень.



[i]… А мужіївські персики найкращі[/i]



Та ба, “золотих” опадів, на які так сподівались у Берегівському районі та селі Мужієві, селяни так і не відчули. Проте, як повідомив “Репортер” сільський голова Василь Ціцай, вони побоювались не стільки “золотих дощів”, скільки радіації. Бо минулого літа хтось кинув “качку”, мовляв, мужіївські персики — радіоактивні. Хто ж реалізує такі фрукти? Викликали мерщій фахівців, але жодних проявів радіації вони не виявили. Між іншим, таких смачних персиків, як у Мужієві, не вирощують в області ніде. Колектив “Закарпатполіметали”, каже сільський голова, допомагає селу, чим може. З іншого боку, — селяни невдоволені. Возять, мовляв, через село руду. Пилюкою припадають овочі, фрукти. А про “золототого” сусіда — “Закарпатполіметали” селяни говорять стримано. Вони, певно, більше покладаються на власні сили, ніж на “золоті дощі”. Дюла Кадар