Дмитро Дорчинець: “Моє життя — одвічний детектив!”

…Вибух страшенної нищівної сили на очах спантеличених прикордонників, які їхали в наряд, підняв на півметра дах будинку. Через лічені секунди на проїжджу частину перед авто гепнулася геть голісінька жінка. На її блідому, як крейда, обличчі застиг подив. Усе тіло — заюшене кров’ю, а груди розчавлені, наче тільки-но побували під пресом.



Витягнув банкноту і … підпалив



Теракт у прикордонному селищі Вишкове, що на Хустщині, набував резонансного розголосу. Начальник обласного відділу карного розшуку міліції Дмитро Дорчинець, не відпочиваючи ані вдень, ані вночі, разом з операми Хустського райвідділу міліції обнишпорив усе селище, а результати — нульові! Ударною хвилею, нотували слідчі, розвалено стінку будівлі, господаря вбито, а дружину через важкий стан прикордонники відвезли у лікарню. Вибуховий пристрій однозначно був чималої нищівної сили. Проте, де ж тоді, трясця йому, терорист? Розпочинати слідство Дмитро Дорчинець вирішив з вивчення особи покійного.



Начальник цеху місцевого ртутно-металургійного комбінату Іван С. для слідчих з усіх боків представляв інтерес. Грішви в чувака водилося — кури не клюють! Але ж — і коханок не менше. Під час гульки в ресторані, розповідали, в однієї з його коханок раптом під стіл покотилася обручка. Пан Іван дістає гаманця, витягує купюру в сто карбованців, демонстративно на очах публіки підпалює її і айда розшукувати обручку. Віднайшов таки!



На похорони покійного, порахували слідчі, з’явилось 20 коханок. Дехто з детективів аж язиком прицокнув. Вбивця з-поміж цих краль? Темна вода во облацех. Через помсту жінки спроможні на будь-який вчинок.…



Ця з багатьох версій операми аж ніяк не відкидувалась. Але найбільше б висвітлила розмова з потерпілою Юстиною, дружиною покійного. Та вона все ще знаходилася на межі життя та смерті. Юстина прийшла до тями через тиждень. Опери — в лікарню! Візиту міліціонерів жінка не дуже зраділа. Та все ж погодилася розповісти. “Того злощасного дня, — губи жінки затремтіли, мов осиковий листок, — я отримала на пошті пакунок із Івано-Франківська. Він адресувався моєму небіжчику. Ну, він його і відкрив!”



Нишпоримо, а результатів?



Папір і навіть стрічку від пакунка, як речові докази, слідчі віднайшли під руїнами будинку. А злочинець, наче випарувався! Чи були в покійного вороги? Чи мав він зв’язок із засудженими? — жодна з версій не підтвердилась. Надати допомогу міліції погодився директор комбінату Юрій Синяков. Адже, в приписці на поштовому відправленні, адресант вимагав обов’язково відкрити посилку в присутності директора!



Слідчі збирали покази осіб, спілкувались зі знайомими небіжчика, обнишпорили ледь не всі майстерні кар’єрів, шахт, які мали хоч якесь відношення до виготовлення вибухових пристроїв — дарма! “Повернімось знову до коханок!” — наказав операм Дорчинець.



Аж раптом син однієї з коханок обмовився словом, що батько саме того вечора зник кудись. І з’явився вдома тільки наступного вечора. Що ж, цілком достатньо, щоб згасати в Івано-Франківськ і назад. “Затримати підозрілого!”



Підозрюваний Юрій Т. впирався до останнього. Та алібі, де він знаходився в ту ніч, напередодні відправки пакунка з Івано-Франківська, в нього не було.



Пані, допоможіть каліці!



Дружина Юрія Т. була однією з коханок покійного. Той вже було настільки знахабнів, що запросто приїздив до хати Марії на авто, забираючи її на очах чоловіка. Мовляв, через виробничу необхідність. У Юрка в душі, мов у гірському потоці, вирували ревнощі. Злостиво він стискав кулаки, проте вдіяти нічого не міг. Отак і зродився у нього план убивства начальника цеху. Вибухівку він дістав через знайомих, які працювали в шахті. А вибуховий пристрій змайстрував особисто. Пекельну машину Юрко вирішив відправити посилкою з Івано-Франківська. Перш ніж з’явитися на Івано-Франківському головпоштамті, Юрко завітав до аптеки. Придбав там бинта І перев’язав собі праву руку. “Пані, допоможіть каліці написати адресу на посилці, — звернувся він до дівчини, — а то рука травмована! “Авжеж”, — стрельнула очима незнайомка. “Ну, здається, усе, — подумав він, — за почерком хай шукають вітра в полі”.



Опери негайно — фото підозрюваного, і — в Івано-Франківськ! А зворотньої адреси на пакунку катма. Хто відправляв його? Понад сотні адресантів того дня перевірили слідчі — від Камчатки до Прибалтики! Віднайшли навіть ту дівчину, яка допомагала написати адресу. Тицьнули фото Юрка. “А, той каліка! — посміхнулась студентка, — впізнаю. Я ще адресу допомогла йому написати...”



Генерал Дмитро Дорчинець перервав оповідку. Понад тридцять років спливло з того часу, проте багато подробиць розслідування цього резонансного НП він добре пам’ятає. Утім, життя генерала Дмитра Дорчинця — одвічний детектив. Разом з ним “розкручували” це вбивство слідчі Хустського райвідділу міліції Юрій Липчей, Іван Шимон, Василь Жижакін, Іван Цьока, Володимир Гартінгер. Працюючи тривалий час у карному розшуку, Дмитро Дорчинець розплутував десятки найгучніших злочинів, а метод його розслідування для нинішніх оперів є своєрідною живою класикою. Цього тижня генерал Дмитро Федорович Дорчинець відсвяткував 65 років від дня свого народження. Іван Жирош