Арданово — "столиця" закарпатського самогону

Без самогонки місцеві мешканці не уявляють свого життя. Дегустатори переконують, що місцева сливовиця якісніша та смачніша за всі інші алкогольні напої. Вона натуральна і прозора, немов сльоза. А її смак та аромат - як у солодкої сливи.Марія Лендєл про самогонку знає все. Виготовляти її навчилася ще в дитинстві від батька. Пані Марія каже, що сезон самогоноваріння розпочинається в кінці серпня і триває до Різдва. Споконвіку слива в Ардановому була основним фруктовим деревом у селі. В кожному дворі росте від 10-ти до 50 саджанців. Бистриця, пинига, дураня - найпопулярніші тут сорти слив. Добрий господар щороку збирає до трьох тонн врожаю. Інколи слив настільки багато, що під вагою не витримують гілки. Тоді частину фруктів арданівці продають закупівельникам, які щороку приїжджають до села. Полюбляють арданівські сливи в Чехії, де вони на спецзаводах переробляються і стають головним компонентом тамтешньої паленки. Самогонка в Ардановому вже давно стала другою валютою. Часто селяни через брак коштів нею розплачуються з сусідами за виконану роботу та товари. Марія Лендєл каже, що такий бартер найбільш поширений під час весняних польових робіт та восени, коли йде збір врожаю. Самогоном пригощають господарі будівельників. Загальнонародний напій тут, як правило, прикрашає столи на весіллях, днях народженнях та поминках. За самогоном сюди приїздять люди з інших міст та сіл України.

Із процесом виготовлення сливовиці нас ознайомив 73-річний сусід пані Марії - дід Іван, котрий саме розпалював вогонь під самогонним апаратом. Дідусь живе разом із дружиною. Його діти та онуки вже років зо десять, як перебралися "до столиці" - Ужгорода. Дід каже, що пенсії вистачає лише на хліб та воду. Однак за часами, коли працював у колгоспі механізатором, не шкодує. Важкі часи для арданівців настали в середині 80-х після сумнозвісного указу Горбачова. Дід Іван пригадує, як ночами разом із братами тягнув через поле в ліс самогонний апарат. Ховаючись від сусідів та дільничних міліціонерів, відрами носив за кілька кілометрів воду для охолодження агрегата. З усмішкою згадує, як у селі проводилися міліцейські рейди. Високе керівництво щотижня спускало правоохоронцям план на вилучення самогонних апаратів. Люди в погонах мали повноваження заходити без попередження в будь-який будинок і фактично обшуковувати помешкання.

Список самогонників щотижня вивішувався поблизу сільради. За іронією долі - вона в приміщенні колишньої паленчарні. Дід Іван каже, що раніше ця будівля належала єврею Шльомі, який з приходом радянської влади вимушений був емігрувати в Ізраїль. Крім того, фотографії злісних самогонників тоді друкувалися в районній газеті "Нове життя". Та згодом селяни пристосувалися до антиалкогольної кампанії. Люди зрозуміли, що правоохоронцям треба годувати сім'ї: виконувати план. Тому навмисно майстрували додаткові самогонні апарати. Старенький пригадує, що в хаті могло бути одночасно 3-4 агрегати. Один з них і віддавали "ревізорам".

Окремі селяни додумалися обходитися взагалі без самогонних апаратів, виготовляючи самогон з готової закваски. Для цього рідину заливали в трилітрові банки і ставили в холодильник. Чим нижча температура, тим кращі смакові якості в самогонки. Щоб у помешканні не було запаху - на горловину селяни натягували повітряну кульку або хірургічну рукавичку.

До речі, горбачовська заборона не була єдиною в історії арданівського самогоноваріння. Пенсіонер пригадує, що ще його дід переказував про жорстокість австрійської влади, котра вимагала від селян викуповувати ліцензії на право виготовлення сливовиці. Оскільки коштувала вона чималі гроші, то дозволити собі таку розкіш могли лише заможні селяни. Так усе алковиробництво зосередилось у руках кількох єврейських селян.

Дід Іван охоче розповів про секрети свого ремесла. Спілі сливи він засипає у великі дерев'яні бочки. Ані цукру, ані води не додає. Фрукти повинні там викисати 2-3 тижні. Із десятьох кілограмів слив виходить літр якісного напою. На таку пропорцію ще необхідно додати кілограм харчових дріжджів. Самогонний апарат у діда Івана звичайний, перейшов у спадок від батька. Готову закваску арданівець заливає у чавунний бідон. Далі посудина із закваскою ставиться на вогонь. Кришка бідона ретельно обмазується свіжим тістом. Аби стовідсотково переконатися у герметичності, дід Іван запалює сірник і обводить ним навколо з'єднання. Поруч розташовується бочка, у яку заливається холодна вода. Обидві посудини з'єднуються між собою спеціальною трубкою, яка в народі називається змійовиком. Принцип роботи апарата дуже простий. Спиртоутворююча пара проходить по трубці й конденсується. При дотику останньої з холодною водою у бочці пара переходить в рідкий стан. Через спеціальний отвір вона витікає у наперед підставлену банку. Далі самогон має пройти процедуру очищення. Дві мідні тарілки, котрі років зо двадцять тому пенсіонеру подарували заїжджі музиканти, з'єднуються між собою двома спеціальними трубками. Одна з них - для підведення, інша ж слугує для відведення різних ефірних масел, що осідають на стінках тарілок. Також допомагає позбутися шкідливих домішок марганцівка. На 3-літрову банку самогону дід Іван кидає 2-3 грами порошку. Далі чекає, поки не випаде осад. Тоді слід акуратно перелити напій в іншу банку.

Дід вважає, що добрий самогон мусить мати 60-70 градусів. Аби отримати високоякісний напій, йому часто доводиться застосовувати повторну перегонку. Частину самогону дід... закопує в землю. Каже, що так вона краще зберігається. "І їй добре, та й у мене немає спокуси зайвий раз спробувати", - зізнається знавець своєї справи. - Найбільша насолода - скуштувати власноруч виготовлений напій 15-20-річної давності. За цей час він настоюється і стає коньячного кольору, п'янить смаком і запахом". Самогон для продажу дід Іван тримає у підвалі. Покупців вистачає, платять 6-10 гривень за літр напою. Інколи до нього приходять серйозні покупці. Дід називає їх оптовиками. Беруть вони по 30-40 літрів. Кажуть, що відправляють самогонку до Росії, де закарпатці масово працюють на будівництві.

Дід Іван запевняє, що за смаковими властивостями та кольором самогону може впізнати будь-якого виробника напою в селі. Бо, за його словами, в Ардановому кожен "майстер" має свій почерк.

Віталій Мещеряков, Ужгород, "Оглядач".
Чопська "BAMBULA-BEE" заспівала оду "Самогону"
Отруїлося тридцять ромів. Санепідемстанція з’ясовує чим саме
В городе Береговое Закарпатской области испарениями водки во время изготовления самогона отравились члены одной семьи