Обпалені атомним пеклом...

Рано-вранці, до схід сонця, мене розбудив гучномовець і повідомив, що достроково здано в експлуатацію Чорнобильську АЕС. У мене, уродженки
Тернопільщини, слово "чорнобильська" спросоння асоціювалося як "тернопільська". І подумала, для чого на чорноземах атомна електростанція і де її побудували?! Як з'ясувалося, зробили воістину сатанинський експеримент - побудували АЕС в серці нашої держави.

26 квітня 1986 року - найстрашніша катастрофа для всього людства, а особливо для України. І знову підлість - замовчати, не повідомити про трагедію. Але не вдалося. На дзвони Чорнобиля відгукнувся цілий світ, який почав надсилати допомогу, що осідала в бездонній бочці Союзу.

На той час я працювала лікарем-лаборантом в гематологічному відділенні Свалявської лікарні. Ми одержали наказ з міністерства охорони здоров'я СРСР про те, щоб не створювати паніки й не розповідати про невеликі відхилення від норм. Але як можна було закривати очі на горе і муки людей? Скільки було невиліковно хворих! Від радіаційного опромінення померла моя колега, а друга, яка була з групою ліквідаторів у Чорнобильській зоні, нині у важкому стані.

Страждали мешканці Чорнобильської зони, страждали лікарі, молоді солдати і... невинні діти.

І сьогодні не можу забути тих сумних оченят на залізничній станції Свалява. Тільки уявіть, у мирний час діточки з клунками в руках й таблицями на грудях, де вказані прізвище й адреса. З Києва й Житомира привезли малечу на лікування

до свалявських санаторіїв.

Ми всі обпалені атомним пеклом. Але ті, що були безпосередньо в зоні катастрофи, на мою думку, повинні мати матеріальну допомогу не тільки від

української держави, а й від Російської Федерації - правонаступниці Союзу, яка надто швидко умила руки.

Марія ГОГОЛЬ, м.Свалява Закарпатської області, "Голос України" №1905 2006.05.19.

Пам’ять, яка болить...
В Ужгороді вшанували пам’ять загиблих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС
Нагороди за мужність — закарпатцям-чорнобильцям
Над Україною знову лунають дзвони Чорнобиля…