Закарпаття: Авторитет у односельчан фельдшер Михайло Ломага заробив добрими справами

Цю людину в селі Брід Іршавського району Закарпаття ми шукали недoвго. Перший же чоловік, якого зустріли на вулиці, показав, де живе Михайло ЛОМАГА, і навіть провів нас до його оселі. Це й не дивно, адже Михайло Васильович довгий час працював тут завідуючим фельдшерським пунктом, а сьогодні, хоч і є пенсіонером, продовжує активно впливати на життя рідного села, є секретарем сільської первинної партійної організації СПУ, членом бюро райкому партії.

До нього люди йдуть за порадою, допомогою, бо знають, що не відмовить, що вислухає і зробить все від нього залежне.

ФЕЛЬДШЕР-ЖУРНАЛІСТ

У рідному селі Михайло Ломага живе вже 45 років. Тут і народився, але після закінчення медичного училища працював в інших місцях. Та завжди тягнуло додому — як і кожного закарпатця, для котрого рідний край — найкращий.

Роки його молодості припали на 50-60 роки минулого століття. Стрункий та веселий юнак був завжди душею будь-якої компанії, і люди тягнулися до нього, бо зумів уже в ті часи набути авторитету через чесність та чуйність. Фельдшерська посада залишала небагато часу — хворих у Броді вистачало. До того ж за ним часто приїжджали навіть із сусідніх сіл. Про те, щоби відмовитися, навіть і думки не було, розповідає Михайло Васильович. І все ж таки молодий чоловік відчував потяг до чогось більш цікавого, ніж рутинна фельдшерська робота. Визначитися допоміг, як часто буває, випадок. У 54-му до села приїхав кореспондент рай-

онної газети, котрий мав завдання описати трудові здобутки в вирощуванні гіллястої пшениці. Іршавчанин не мав жодного поняття, як про це писати, і пожалівся Михайлу, що зриває завдання редакції. Несподівано для

себе Михайло Ломага запропонував допомогти журналісту, і вже за два дні його нарис був надрукований у районній газеті «Нове життя».

А потім були публікації в «ра-йонці» та обласній газеті «Молодь Закарпаття» про кукурудзу, передових ланкових, доярок тощо — таке вже було тоді життя. Михайла помітили і почали замовляти йому статті, бо вмів він так написати про людину, що вона розкривалася зовсім з несподіваного боку. Доярка виявлялася вмілою майстринею, механізатор — автором гарних віршів, а старий конюх раптом відкривався як чудовий оповідач народних казок та легенд.

З особливим почуттям Михайло Васильович писав про ветеранів Великої Вітчизняної війни, адже кожна розповідь була неповторною, в ній простежувалася доля людини, що пережила ті страшні часи. А потім йому замовили оповіді про вихідців з Іршавщини, котрі працюють і живуть у Києві, і він із задоволенням взявся за цю тему.

ВІД СТАТЕЙ — ДО КНИЖОК

Минав час. Радянський Союз розвалився, змінилися пріоритети. Усе, що колись було важливим і дорогим серцю простої людини, стало нецікавим. Писати не було про що, і Михайло Ломага вирішив, що на цьому його журналістська діяльність закінчилася.

Поштовхом до повернення до улюбленої справи став знову ж таки випадок. Жінка, котра приходила до Михайла Васильовича лікуватися, розповіла йому цікаву історію зі свого життя, яка надзвичайно вразила фельдшера. І сьогодні він зізнається, що отримав надзвичайно сильний творчий заряд, якому не став опиратися. На другий день він уже мав написане оповідання під назвою «Батьківський талісман». Ця розповідь стала початком і своєрідним талісманом для Михайла Ломаги. За роки, що минули, він вислухав сотні історій про людські долі. Більшість із них стала приводом для написання інших оповідань. Друзі порадили автору видати їх. Так з’явилася перша книжка, яку він назвав на честь першого свого оповідання.

З того часу минуло багато років. За плечима вже пенсіонера Михайла Ломаги п’ять виданих книжок, над шостою завершується робота. А в планах — видання ще трьох книжок.

Михайла Васильовича інколи запитують, чого йому не сидиться спокійно на пенсії. Мовляв, бавився б собі з діточками тихенько. На подібні закиди він відповідає так: «Я відчуваю, що потрібен людям, тож сидіти на печі не збираюся». І це чиста правда, адже до нього як до медика люди йдуть так само, як і 20 років тому. Він із закритими очима може розказати практично про всіх своїх односельчан: хто коли чим хворів, які проблеми має сьогодні зі здоров’ям і чим треба лікуватися. До свого колеги, котрий нині працює на його місці заходить щодня, за потреби проводить прийоми. Молодий фельдшер аж ніяк не заперечує, навпаки, у складних випадках іде радитися до «метра».

АВТОРИТЕТ, ЗАРОБЛЕНИЙ ЖИТТЯМ

Останніми роками, коли політичне життя країни набуло великого розмаху, Михайло Васильович стояв осторонь від партійних баталій. Придивлявся, прислухався, робив висновки. Спершу почав допомагати осередку Соціалістичної партії, не вступаючи в неї. Згодом, зрозумівши, що програма соціалістів найбільше відповідає його власним переконанням, подав заяву про вступ до СПУ. Переконаний, що саме соціалістичні ідеї є найсучаснішими. Любить наводити у приклад всі розвинуті партії і країни, каже, що вони живуть власне при соціалізмі.

Він не лише сам переконаний соціаліст, а й намагається з ідеями партії достукатися до сердець односельчан. І йому це вдається. Достатньо навести такий факт. У Броді мешкає близько 1700 людей — потенційних виборців. У попередніх виборах узяли участь 1102 чоловіка, і 95 із них віддали свої голоси за Соцпартію, що дорівнює 8,5 відсоткам. І це при шести членах СПУ, які були зареєстровані в селі в 2006 році. (Загалом у районі соціалісти отримали 4,9%, а в області — 3,6 %). І значна частка успіху соціалістів у цьому селі напряму залежить від авторитету та вміння працювати з людьми колишнього завідуючого фельдшерським пунктом, журналіста, письменника Михайла Ломаги. Не складає рук він і сьогодні. Готуючись до позачергових виборів, він уже забезпечив членів виборчих комісій — однопартійців не лише в своєму селі, а й ще в двох сусідніх. Завдяки соціалісту Ломазі село тримає призові місця і в переплаті на газету «Товариш». Минулого року в селі, де всього шість соціалістів, було передплачено 25 примірників, а цьогоріч — 20.

…Коли ми виходили з будинку Михайла Ломаги, біля воріт нас чекало декілька його односельчан. «Будете писати про нашого Михайла Михайловича?», — спитала молодиця з дитиною на руках. Отримавши ствердну відповідь, додала: «Пишіть, бо він як ніхто інший вартий гарних слів за добрі діла».

Людмила ОРТУТАЙ, "Чиста політика", №57 від 28 вересня 2007 року
Ужгород: Переможець регіонального конкурсу сімейних лікарів одержав автомобіль ВАЗ 2107
Сіль землі в медичному аспекті
В Ужгороді фінішувала міжнародна конференція "Гепатоспленомегалія як синдром: механізми розвитку, клінічні прояви, шляхи корекції"
Богдан Штефанець: "Колись у Чопську лікарню лягали із власним одіялом. Зараз у забезпеченні медзакладу трапився справжній прорив"