СЛОВО ПАРОХА

СЛОВО ПАРОХА

( з проповіді на Неділю Митаря і Фарисея в Ужгородському Хрестовоздвиженському греко-католицькому Кафедральному Соборі - 9 лютого )

Слава Ісусу Христу!
«Два чоловіки прийшли до храму помолитися».
Ми також з вами, возлюблені в Христі браття і сестри, сьогоднішнього недільного дня полишили на мить наші земні турботи, прийшли до Божого храму на молитву. Бо немає в житті християнина більш природнього потягу, як звертатися при різних життєвих обставинах в молитві до Бога. Чи то молитва щиросердної вдячності Богу, чи прохання в часах радощів або скорбот. Молитва є надбанням віруючої людини, тому вона є немов би крилами душі віруючої людини, які підносять безсмертну людську душу понад усе творіння. Але й найнадійніші крила не завжди підносять тих, хто ними окрилений, бо для крил потрібна ще й сила, а цією рушійною силою в людини є вільний потяг до Божої Правди. І хто молиться, з устремлінням своєї волі та надії, що Бог його вислухає, той виходить із грішного світу, віддаляється від проймаючих його тривог та хаосу зовнішнього земного життя, входить у себе, в найпотаємніші глибини власного життя, у внутрішнє святилище безсмертної душі щоб, побути на самоті із своїм Творцем.
І чи не завжди, коли ми запитуємо Бога, Він вислуховує нас і дає нам миттєво відповіді та поради? Як засвідчує сьогоднішня Євангельська розповідь, наша зустріч з Богом залежить від наміру та якості нашої молитви. А щоб глибше зрозуміти, якою повинна бути молитва грішника, що кається, яка змогла би випросити в Бога прощення грішникові, Свята Церква і пропонує нам Євангельську притчу про митаря і фарисея. Отож, вникнемо ще раз в суть молитви Євангельських молильників, щоб дізнатися, чого слід уникати в молитві, а що потрібно наслідувати, щоб наша молитва послужила виправданню перед Богом, а не в осудження.
«Два чоловіки прийшли до церкви помолитися: один фарисей, а другий був митар,- говорить Христос. Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий, як інші люди; здирщики, неправедні, прелюботворці, ябо як цей митар. Я пощуся два рази на тиждень, даю десятину на храм з усього, що тільки надбаю…!»
А митар здалека стояв, та й очей до неба звести не смів, але бив себе в груди і волав: «Боже, будь милостивим до мене, грішного!»
Кажу бо вам,- говорить Спаситель,- що цей повернувся до дому свого більш виправданий аніж той, фарисей. Бо кожен, хто підносить себе, буде принижений, хто ж принижує себе – той піднесеться.
Отож перед нами молитва двох протилежних молільників. Молився фарисей, але в його душі не було упокорення, не було пізнання своєї гріховності та жалю за гріхи. Він молився, і в той же час засуджував інших, обзиваючи їх як тільки міг, він молився, в той же час пихато вихвалявся своїми добрими справами та заслугами перед Богом.
А тепер проаналізуймо молитву митаря. Він, переступивши поріг церкви, відразу падає на коліна, не зробивши і кроку десь там вперед, він усвідомлює всю глибину власного падіння, що своїми гріхами осквернив Велич Божу, не насмілюється свої очі піднести до Неба, а в щиросердному покаянні бив себе в груди за прощення власних провин. Фарисей ані трішки не задумувався, що він прийшов до Дому Живого Бога, що нема на землі такої істоти, яка би не здригнулася перед Божою Величчю, він іде своїм твердим кроком і займає своє куплене місце в церкві, бо він має це спасенне місце в церкві, має на нього повне право, він живе за всіма законами, за правилами церкви та тодішнього вищого суспільно – релігійного законництва.
І чи не хвилює нас з вами поведінка фарисея, бо ми є чимось схожими до нього. Ми часто розмірковуємо, що в нас є перед Богом, перед іншими людьми – місце, гідне місце хоч не в суто матеріальному храмі, а в тому храмі - таємному, духовному, який є нашим власним світоглядом, який знаходиться в неймовірній близькості від Бога. І дуже часто ми думаємо: «Моє місце тут – його там!»
А там дійсно стояла людина, яка за всіма людськими міркуваннями не повинна стояти попереду, в перших рядах Божих праведників. Він був збирачем податків, відрізнявся він від своїх співплемінників тим, що прислуговував римським завойовникам, збираючи податки від своїх співгромадан на користь загарбників. Таких людей, звичайно, євреї ненавиділи за жорстокість та немилосердя.
За одним видно, що цей митар навчився того страшного, жорстокого життя, яке він проводив посеред собі подібних, та посеред жертв людської жорстокості, він одному добре навчився, що не вижити людині в цьому страшному людському суспільстві, якщо хоч на мить буде виявлятися людська жалість та милосердя, якщо все буде відбуватися по писаному, то жодна людина не вціліє, не виживе. Він знав, що за Правдою Божою заслуговує на таку саму жорстокість, з якою він відносився до інших. Він стоїть увесь у гріхах своїх, не сміючи ступити хоча би крок до Божої Правди, тому що там не буде для нього прощення, а стоїть біля дверей в надії, що на нього, як на грішника, накінець, зіллється Боже милосердя, жалість, співстраждання, що з ним повинно статися щось незаслужене та неможливе. І він вірить в це, тому що його так життя навчило, тому – що є неможливе, зверхлюдське, бо це неможливе перетворює життя людини можливим і, він стоїть, до нього наближається Боже прощення.
Фарисей не був просто засуджений, до смертної години потрібно надіятися на Боже Милосердя, від був справедливий, він був трудівником, він показував зусилля своєї душі та тіла у власну праведність, але вона виявилася без плодів, без врожаю, бо звідтілля не випромінювалася іскра любові та співстраждання і, однако, це була праведність.
Неправедність отримала прощення. …Подумаймо про це! Чи являємося ми хоча би фарисеями, і чи є в наших серцях хоч якась правда, правда перед людьми, правда перед Богом? А якщо ми полишені і цієї правди, то ми є таким безсердечними та змертвілими душею.
Як ми дивимося на своїх ближніх – в церкві, поза нею, в повсякденному житті, в родині, на роботі – всюди. Як ми на них дивимося, як ми про них судимо, не маючи жодної опори навіть у власній, хоч і змертвілій праведності фарисея. Амінь.
Ваш у Христі о. Іван, парох