ЛЮДИ З АПЕЛЬСИНОВИХ ЛУШПАЙОК

Українські, найчастіше висмоктані з пальця, кризи з’являються час від часу через те, що комунізм у радянському варіанті на цій національній (поки що) території так і не минув. На всіх рівнях влади все намагаються вирішити за рахунок революцій, а не еволюції та здорового глузду. Адже, самі подумаймо, скільки б революцій не робили барани — на всіх постах вони баранами і залишаться.

Отже, треба би по-іншому, але… Але і досі ми пожинаємо врожай маразматичної Помаранчевої революції, після якої пости роздавали тільки за “вірність ідеалам”. Це таке до болю знайоме з часу Великого Жовтня, коли вистачало тільки нахабного рила, щоб вершити долі людей. Тому й агент таємної царської охранки Сталін став першим більшовиком “імперії зла”. Прикладів подібних безліч. Можливу загибель України прискорює те, що наш національний “Радянський Союз у мініатюрі” не відмовився від більшовицьких стереотипів на всіх рівнях вітчизняного буття.

Наприклад, таке чортовиння діється на Мукачівщині, куди теж поприпливали свої “монстри” в апельсинових лушпайках дутих ідей.



ЯК ЯРОСЛАВ МАДРИГА ЗІ СВАЛЯВИ ПОТРАПИВ ПІД МУКАЧІВСЬКИЙ "ТАНК"



Ярослава Мадригу перед Великим Помаранчем призначили виконуючим обов’язки директора філії Мукачівського держспецлісгоспу.

Погодитися на цю посаду його вмовив один із попередніх керівників Мукачівської лісової охорони Іван Котурбач, якого з Мукачева було переведено у керівне крісло Закарпатського держспецлісгоспу. Пан Котурбач мотивував своє прохання тим, що Мукачівську філію треба витягати з фінансово-господарської кризи. Мадрига філію з кризи витягнув. Лісівники почали регулярно отримувати зарплату, якої доти не бачили довгі місяці. Причому почали отримувати “живі” гроші, а не дерев’яні дрова, які самі й змушені були заготовляти і продавати, щоб не загнутися з голоду. І от за пару місяців Я.Мадризі вдалося підтягнути ДСЛГ. Державне сільськогосподарське лісове господарство ввійшло в нормальний робочий ритм, стало виплачувати підлеглим належний заробіток.

Саме в цей період на Мукачівщині чимало лиха наробив буревій, а найбільше пройшовся він лісовими масивами, що перебували в підпорядкуванні держспецлісгоспу. Не варто пояснювати, скільки зусиль треба було вкласти в ліквідацію вітровалів, аби не допустити поширення хвороб серед лісових культур, що вистояли перед бурею, а заразом потрібно було й виставляти заслони браконьєрам, що зліталися на дармову деревину, як мухи на мед.

Зрозуміло, що в той час Ярослава вдома майже не бачили. Він був то в лісі, то в управлінні у пана Котурбача, який чомусь дивно зволікав із оформленням дозвільних документів на початок робіт з розробки вітровалів, як, власне, й обласне лісогосподарське управління. Увесь цей період (а всього майже 9 місяців. — Авт.) Я.Мадрига залишався виконуючим обов’язки. Навіть тоді, коли сам п. Котурбач вже офіційно був призначений з “торжеством” “ідеалів” Помаранчевої завірюхи директором обласної служби, і міг без застережень підписати аналогічний наказ щодо свого підлеглого в Мукачеві. Та він чомусь не поспішав цього робити. Вважав, напевно, Мадригу ще незрілим “апельсином” нової української доби. Тому, напевно, через три місяці після початку мукачівського етапу роботи до Ярослава Мадриги на роботу приходить з перевіркою обласна прокуратура, і її слідчий “виявляє”, що на фірмі існує заборгованість по… зарплаті. Завважте, кримінальну справу проти Я.О.Мадриги відкривають за фактом заборгованості станом на травень 2005 року. До уваги не береться, що з березня до червня Мукачівською райдержадміністрацією були заборонені будь-які рубки в лісах філії ДСЛГ, і борг виник саме в той період, і ті десятки тисяч гривень, які було заборговано людям, новий в.о. директора не міг ось так запросто знайти, аби відразу погасити фактично чужий борг, до якого він не був причетним жодним чином. Додам: усі борги по зарплатах і державних соціальних фондах були погашені до 25 вересня 2005 року плюс забезпечувалася виплата поточного заробітку. І станом на 1 жовтня 2005 року у філії Мукачівдержспецлісгосп не було жодних заборгованостей ні по зарплаті, ні з платежів до бюджету та податків. Але не помічає цього слідчий прокуратури ( з етичних міркувань не будемо називати його прізвища. — Авт). У тому “документі” все “притягнуте за вуха!”. Навіть з точки зору непрофесіонала в юридичній царині. Хоча з таким висновком погоджувалися і кваліфіковані юристи. Зрештою відбувся суд, який зняв звинувачення з Я.Мадриги.



ЩОБ ЗВІЛЬНИТИ НЕВГОДНОГО, НЬЮ-ЛІДЕРИ ЙДУТЬ НА ВСЕ



У вересні, виконуючи робочий рейс, в автоаварію потрапляє (і є винуватцем транспортної пригоди) вантажівка «Урал», яка належить філії Мукачівського ДСЛГ. Всі звинувачення по цьому випадку Котурбач адресує Мадризі, хоча жодних підстав для цього не було і немає.

Смуга неприємностей для Ярослава Мадриги на цьому не скінчилася. У листопаді він їде на роботу на службовій «Ниві» (до його призначення в Мукачево битій-перебитій попередниками, але ним відтак відремонтованій) і напереріз йому, на його дорожню смугу з-за повороту вирулили червоні «Жигулі». Щоб уникнути лобового зіткнення з цією піратською машиною і не створити аварійної ситуації для автівок, які рухалися ззаду впритул за «Нивою», Ярослав різко скерував машину вправо. «Ниву» на швидкості 85 кілометрів на годину шпурнуло в кювет, обкладений бетонними плитами. Машина розбилася. «Жигулі» навіть не пригальмували, і ніхто з очевидців не встиг розгледіти номери винуватця ДТП. Звісно, «Ниву» треба ремонтувати. Але Котурбач вимагає від Мадриги, щоб він ремонтував машину за власний кошт. Ярослав їздить у Мукачево на роботу електричками. Про те, щоб знову сісти за кермо, навіть його героїчна дружина попросила забути. Тим більше, що після аварії в чоловіка загострилася давня хвороба хребта.

А що ж пан Котурбач? Спробував якось бодай поспівчувати колезі? Аби ж! Навзамін він почав вимагати вже й не відремонтувати авто, а відшкодувати його балансову вартість — 12 тисяч гривень. Такі вимоги протягом листопада щоденно озвучував по мобільнику, часом і після 23-ї години.

3 січня в Мукачівський держспецлісгосп призначають іншого директора. В колективі відразу починаються фінансові труднощі і знову виростають борги по зарплаті. Я не маю наміру звинувачувати в цьому нового керівника. Можливо, йому бракує досвіду роботи в лісогосподарській галузі, а може, він не мав раніше подібного Котурбачу начальника, що вимагає, аби ліс возили лише з його дозволу і щоб усі ділові угоди Мукачівська філія ДСЛГ укладала лише з його, Котурбачевого, «милостивого» дозволу, бо так записано в Положенні про обласний держспецлісгосп (на мою думку, цей пункт цілковито позбавляє можливості самостійно й ефективно працювати всі, без винятку, філії держспецлісгоспу в області, встановлює у фінансово-господарській структурі агролісів фактично диктатуру одного чиновника, а тому обласним управлінням юстиції мав би бути вилученим із відомчого установчого документа)… Такий перелік я міг би продовжувати ще довго. Але, боюся, потягне він панові Котурбачу на серйозніші неприємності, аніж оприлюднення через «ЗП» його нелюдяної поведінки. Обмежуся лишень продовженням історії про розбиту «Ниву». Нині пан Іван телефонує Я.Мадризі вже за іншим «мобільним тарифом» — на його думку, той повинен віддати за «Ниву» 24 тисячі гривень. І лише в такому разі зможе звільнитися з-під Котурбачевої опіки.

До речі, про кваліфікацію і рівень керівника останнього свідчить те, що на минулий рік «Закарпатагролісу» не виділили лісосічного фонду, оскільки Котурбач просто-на-просто не підготував матеріалів. А за рік роботи І.Котурбача на поасді генерального директора жодна філія і головне підприємство не отримали дозволів на проведення лісосічних робіт, і затим обласною інспекцією охорони праці заборонені всі рубки, в тому числі й санітарні, на території агролісів. То звідки ДСЛГ матимуть кошти на лісопосадку, на оплату праці лісівників?!

Замість того, щоб думати про роботу, наразі Котурбач подав цивільний позов у Мукачівський суд про відшкодування вартості «Ниви» в розмірі 18.000 гривень. А власне про «Ниву» при цьому й забув (головне — принцип!), і її розтягнули на запчастини всі, кому не лінь.



Василь ЗУБАЧ, "Закарпатська правда", №15 від 14 квітня 2007 року