Додати новий коментар

Вчора, 20 серпня, у прес-центрі «Закарпаття» Ірися Ликович, яка щойно повернулася зі Львівського форуму видавців, презентувала у свій новий роман „Татцельвурм. Тірольська історія”, який видало видавництво „Нора-Друк”.

Представив гостю відомий письменник та журналіст Олександр Гаврош.

Пан Олександр розповів про її творче зростання Ірисі Лукович , згадавши, що презентований роман є третьою книгою молодої письменниці.

"Тіроль – один із найвіддалеших районів Німеччини, а село, в якому я жила, дуже нагадало мені рідне Закарпаття, і я відчула неабияку спорідненість із тією землею та людьми. А татцельвурм – це така собі динозавроящірка, – говорить Ірися Ликович, – яка нібички жила в Альпах і час від часу крала худобу". Та роман, за словами авторки, зовсім не про ящурів, а про виховання людини за межами цивілізації.

Зацікавившись цією темою, Ірися Ликович тривалий час її вивчала і зустрічала цілком моторошні історії, коли діти виховувалися і росли далеко від людей, в одній зграї з тваринами. Тема диких дітей викликала моторошні асоціації та холодила кров, молода письменниця дізнавалася про дітей, які росли серед корів, дехто ріс, наче мауглі, серед вовків чи страусів або ж навіть папуг. „Для мене був вражаючим той факт, що якщо одну тварину виховала зовсім інша тварина, як-от кішку вигодувала собака, то при поверненні в рідну „зграю" кішка не втрачає інстинкту продовження роду. На відміну від людини, яка виросла серед тварин і повернулася до людей, втративши цей найголовніший інстинкт. Людина є єдиним видом, яка з ким виросла, тим себе і вважає". Саме така дитина – Віктор з Оберона – і є прототипом головного героя роману „Татцельвурм. Тірольська історія" Флоро. Зрештою, й сам роман про те, що трапляється з такими дітьми, які виросли поза цивілізацією.

Досліджуючи цю тему, письменниця зрозуміла, що всі неконтрольовані емоції є просто захисними механізмами людини як реакція на сильне потрясіння. Адже цією темою Ірися Ликович зацікавилася, натрапивши на неї в пошуках відповідей на власні особистісні питання. І хоча в новому романі немає жодної автобіографічної деталі, все ж він став свого роду сублімацією для молодої авторки, яка свого часу назвала післямову до твору „Сублімація як спосіб виправдання". „Мені здається, що в цьому романі є більше мене, ніж у всіх інших, попередніх моїх творах", – додала Ірися Ликович.

Паралельною темою, яка проходить в романі, є тема лавини (які, до речі, є частими в Тіролі). Усі історії, пов'язані з лавинами і описані в книзі, є документальними.

Книга є незвичайною історією з захопливим сюжетом, яка після прочитання не залишає байдужим нікого. В ньому дуже добре висвітлена людська психологія. Перший розділ „Татцельвурму" незабаром вийде на сторінках одного з німецьких журналів. Аналогів до роману в закарпатській, і на переконання Олександра Гавроша, в українській літературі немає.
Наприкінці презентації роману пані Ірися відповіла на багато запитань журналістів.
До всього вищесказаного додам, що роман „Татцельвурм. Тірольська історія” дуже гарно і цікаво написаний. А такі книги народжуються й виходять у світ до читача дуже рідко. Й тому раджу Вам, шановна авдиторіє читачів, придбати цей роман і обов‘язково прочитати.