Андрій, якого називають окулістом
Так мене в музичних колах знають. Я ж був професійним барабанщиком. - А де? - В Москві, у групі Міністерства культури "ГМК". А потім давав жару в групі "Одеса-мама", створеній Дмитром Даніним - колишнім клавішником Максима Дунаєвського. Доки не потрапив у неприємну історію. Не будемо заглиблюватися. Цілі країни туди потрапляють. Не лише я - маленький.… Довелося виїхати з Москви. І не жалкую. А то ніколи не потрапив би у Горяни, що стали зараз для мене столицею всього світу. Бо почав тут ізнову писати картини. Хоча й у білокам'яній деколи пробував, заставляв себе між барабанними раундами. За пристрасть до написання очей прозивали Окулістом. Це вже - третє прізвище. І дійсно А.Кирсанов через очі прагне передати найглибші теми. Блискуче "зроблене" ним Святе Письмо - "Левіт", "Віфлеємська зоря", "Вихід", "Голгофа 2000", "Галілея перед бурею". "Небо" в книжному сенсі цього слова переростає в митця у "небо" інше - зрозуміле, зриме, але з деяким підтекстом - небом на грані сучасної дійсності та філософських узагальнень. Про це говорять довго продумувані, деколи й афористичні, назви: "Раптово перервана розмова з Богом тургрупи з Казані в горах Тянь-Шаню", "Захід у Бухті вдів", "Відображення чорного місяця в небі над Альпами", "Втеча Віктора Гюго з собору Паризької Богоматері". Або й узагалі філософічно-гротескні - "Жорстока війна трикутників за Бермудські острови", "Сон полковника Ісаєва", "Ящірка, що йде в скелі". А Кирсанов-Канцлер іде… в життя інших людей. Хай на Батьківщині не вважають пророком, але за картинами вряди-годи наїжджають поціновувачі з Великої Британії, Німеччини, Швейцарії, Нової Зеландії, Японії, Франції. Народився художник 1968 року на Донбасі - в маленькому містечку Червоний Лиман. Жив, навчався, працював. Три роки служив у флотських зв'язківцях під Москвою. Моряк без моря! Та потяг романтичний був - і реалізувався досить оригінально. Одного дня комбат запропонував оформити акваріум. Затим приніс і масляні фарби. - Відкрив я їх, - світлішає лицем Андрій, - почув цей чудовий запах, і грубо кажучи молодіжною мовою, "мене пробило" ("Чи не пішла від цього біляакваріумного "пробиву" в життя ленінградська група "Акваріум"?.. Та відповідь на це питання історія скромно замовчує. - Примітка автора). Остапа понесло, так би мовити! І з тих пір я став писати. - А чому все-таки очі? - Бо в 1988-му вперше прочитав роман Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита". Запала прямісінько в мої мізки фраза Воланда, що язик людський збрехати може, а очі - ніколи. Василь Зубач