Безпритульний кінь чотири дні бродив вулицями Ужгорода

Наталя Могорита, 24 роки, ішла зі знайомим 50-річним Олександром Поповичем по вул. Руська в Ужгороді. Раптом почула, як у спини їм хтось фиркає. — Повернулися, а це — кінь! — розповідає здивовано Наталя. — Перейшли на другий бік вулиці. Кінь — за нами! Пришвидшили крок, а він не відстає. Ми зупинилися, почали його роздивлятися. Очі в нього такі сумні-сумні. Мордою тицяє в мій кульок із кавуном. ”Певно, пити хоче!” — кажу я Олександрові.

Чоловік розбив кавуна й нагодував тварину. Наталя та Олександр припускають, що кінь належить ромам.

— Що будете робити з ним? — запитую.

— Відведемо в міліцію, — в один голос відповідають. — А там хай розбираються, чий він. Можливо, коня вже розшукують.

— Якби жили в селі, тоді узяли б його до себе. А так не будемо ж його у квартирі тримати, — усміхається Наталя. — Хоча чула історію про те, що в Ужгороді колись жив кінь на балконі!

Наталя думає, що з тварини знущалися. У коня зв’язані передні ноги. Спина у свіжих шрамах від батога.

— Кінь не може нормально ходити. Пробували розв’язати, але сильний вузол. Бачите, до крові натерло. Він боїться автівок. Весь час здригається, коли проїде машина, — говорить Олександр.

Помітили цього коня і працівники ювелірної майстерні, що на розі вул. Руської. Кажуть, він упродовж чотирьох днів вештається в цьому районі міста.

— Кінь — гарний, — хвалить його Попович. — Певно, десь 5 тисяч гривень коштує. Бо коні тепер дорогі. На селі йому знайшли б доброго господаря. А так, мусимо відвести в міліцію, — зітхає.

Наступного дня ”ГПУ” зателефонувала в міліцію.

— До нас ніхто не приходив із такою знахідкою, — здивувалася Катерина Кийович із міського управління міліції. — Навіть не було жодної заяви про те, що в когось пропав кінь. Напевно, Олександр та Наталя порадилися та продали його. Або ж залишили напризволяще.