БОЖІ ДАРУНКИ. Оповідання на міжнародний конкурс «День казки»

На тлі синього неба одна за одною почали з’являтися золотисто-жовті зірки. Через якусь хвилю на землю опустилася ніченька. З її приходом заспокоїлася уся природа. На подвір’ях стих людський гомін. У гаях та садах птахи вгніздилися на нічний відпочинок. Усе навколо дрімало.

Тільки натомлений безсонням малий Іванко чомусь не міг заснути. Він перевертався у своєму м’якому ліжечку з одного боку на другий. Напевно, його сон десь забарився, слухаючи ласкаву нічну пісню, яку тихо наспівували дерева, колихаючи свої гілочки.
В якусь мить малий хлопчик майже задрімав. Склепив свої обважнілі повіки, розм’як увесь. Аж, раптом, знову розплющив очі і зупинив погляд на нічному зоряному небі. В його голові, одна за одною, промайнули думки: «А хто ж запалює ці нічні зірки? Звідки їх так багато сяє там вгорі, над хмарами?».
Із цими думками Іванко встав із ліжка та пішов на кухню, до мами. У той пізній час, Олена ще поралася з домашньою роботою. Жінка здивовано, але ласкаво, подивилася на свого сина, який ще не спав о цій порі:
– Чому не спиш, синку? – запитала вона ніжно.
– Не можу, матусю. Мій сон ще не прийшов до мене. Може, забув, що я чекаю на нього?
– Ні, не забув, – усміхнено відповіла мама. – Тебе щось непокоїть, або щось хочеш запитати? – схвильовано мовила вона.
Трохи постоявши на порозі, малий провів рукою по обличчю та й сказав:
– Я хочу знати, мамо: звідки на небі так багато зірок та хто їх кожного вечора запалює високо в небокраях ?
– Так, зрозуміло, що тебе бентежить. Іди швиденько лягай у ліжечко, а я зараз прийду і розповім тобі про нічне небо. І тоді ти знатимеш відповіді на запитання, які тебе цікавлять.
Іванко неохоче пішов у свою кімнату, ліг у ліжечко, яке вже стало холодним за той час, поки він розмовляв із матір’ю. Ніжки у нього змерзли і малий хутко натягнув на себе теплу, м’яку ковдру.
Упоравшись з роботою, Олена зайшла до кімнати сина, ласкаво погладила його по голівці і почала розповідати обіцяну історію.
– Небесна твердінь безкрая, Іванку, і на ній дуже-дуже багато зірок. А це тому, що коли народжується маленька дитина, Господь дарує їй зірку в небі та Ангела-Хоронителя. Дарована зірка сяє для людини усе її життя, освітлюючи, вишиту срібними нитками, доріжку, по якій кожен йде від народження.
– Матусю, рідненька, а хто запалює кожну зірочку в нічному небі? – запитав Іванко вдруге.
– Кожного вечора Господь дає чарівний ліхтарик Архангелу Гавриїлу і він цим ліхтариком запалює кожну зірку в небі, – усміхнено відповіла мама.
– А я маю зірку й Ангела, люба матусю?
– Так, синку, у тебе також є зірка в небі і свій Ангел, – з гордістю відповіла Олена.
Слухаючи уважно цікаву розповідь, хлопчик з ніжністю дивився через вікно на осяяне зірками небо, шукаючи там свою єдину зірку, яку він отримав в подарунок від Господа. За той час сон тихенько підійшов до Іванка і стомлені оченята самі заплющилися. Солодкий сон оповив його своїми ніжними руками і вони разом попливли у небесну далечінь, привітливо усміхаючись кожний зірці.
Закінчивши свою розповідь, мати з любов’ю поцілувала сина, тихенько вийшла з кімнати, зачинивши за собою двері. У її душі панував спокій, бо вона знала, що у сні її син дуже-дуже далеко: летить поміж легкими, як пір’їнки, хмаринками на зустріч своїй яскравій зірці.

Т. Горянка