Будівельним задумам зарано пристані шукать…
Начальник управління містобудування та архітектури Закарпатської облдержадміністрації Василь Іванович ГЕЦКО з вигляду неначе символ порядку в градобудівництві - охайний, стрункий, а в очах - вогонь творення.
- Нещодавно в Ужгороді був прийнятий новий Генплан забудови міста, бо попередній застарів, - починаю розмову з ним. - Яка спадкоємність традицій простежується в забудові міста?
- З кожним новим кроком у розбудові обласного центру з'являлося щось нове. В попередньо-му плані було помітне прагнення привести в порядок старовинні фасади, щоби обласний центр не втрачав свого історичного обличчя. Попередній Генплан був розроблений у 1967 році на четвертину століття. У той час був архітектором Михайло Томчаній. Ще при міському голові Емілу Поповичі замовили в Києві новий. Ще був Радянський Союз і свої норми і правила. Переломний період не давав усього врахувати, а нові тенденції і надихали, і лякали. На містобудівельних радах спершу, починаючи з "ни-зів", давали свої зауваження до нового Генплану. Відтак обласна містобудівельна рада погодила. Та закінчилася зміна формацій, завершився термін Е.Поповича, вибрали головою Еміла Ландовського. Кожен депутат тоді на се-сіях намагався показати, що він - демократ і розуміється в усіх питаннях, стосовних архітектури. І ясно, що вони глянули на той план з чисельними пятиповер-хівками і скрикнули: "То ми що, мос-калів сюди будемо наводити.… Давай ліпше особняків наставимо для своїх людей!" Така "самодостатність навиворіт" загальмувала направлення бажаного Генплану на корекцію в Київський Діпроміст. Вирішили, дивлячись на все "зі своєї дзвіниці", що взагалі-то транспортна схема нам підходить. Та й усе інше може бути. Отже, й погоджувати не варто. Всі розробки засунули в дальню шафу і забули про них. Бо й не хотіли владники ніяких обмежень для себе за принципом: "На нашій дачі, якою став Ужгород, не розповідайте нам, де і яке дерево садити". Мер сам знає, де тролейбус пустити, а де церкву для прогресивного батюшки поставити. А щоби депутати підніжки не ставили - їм обі-цяється вирішення всіх "шкурних" питань. Отже, старий Генплан закінчився на початку 90-х, новий у силу не вступив, - то і з'явилася можливість владарювати на свій розсуд. Результатом цього стало, що забудували території, що в центрі резервувалися для розвитку торгівлі, громадських споруд, шкіл та дитсадків. Архітектора для годиться зазвідають, чи можна те чи інше місце забудовувати, він подивиться в чесні депутатські очі і каже: "Та чого ж, можна...…" І процес іде непрогнозовано, та не без вигоди для того чи іншого суб'єкта розподілу. Через чотири роки - ін-ший мер скрикує: "Що це таке? Та ви взагалі - не спеціалісти!" І нова команда починає по-новому мести. І знову без Генплану. Швиденько позаймали і забудували скверики. Прийшов Степан Сембер, схвилювався, що попередники без Генплану городили Ужгород, бо й критика разом із цим назріла - почав розмірковувати С.Сембер, як виправити ситуацію. Концепцію, бо час змінився, теж довелося видозмінювати для Генплану. Ті напрацювання, що С.Сембер зробив, у тому числі перші проплати за Генплан, дозволили почати працю над ним у Києві. Та до кінця заплатити не змогли і Генплану, звичайно ж, Київ не виготовив.
- Які є позитивні моменти в новому Ген-плані? Які недоліки?
- Будь-який новий Генплан ліпше, ніж узагалі без Генплану, як було в Ужгороді майже півтора десятиліття. Це - нормативна база для розвитку міста, його "біблія". Тут розписано все до деталі і для земельників, і для архітекторів, і для промисловців тощо. Вказані транспортна схема, зони рекреації, розвиток житлового будівництва. І не гадаючи особливо, ясно, що буде з містом приблизно через двадцять років. Генплан регламентує і діяльність міської влади щодо частковостей. Наприклад, історичних традицій. Це передбачає проект детального планування. Там кожному окремому будинку дається характеристика, відзначається його архітектурна цінність. В новому Генплані чітко вирішено з транспортом, є радіальна транспортна схема і об'їзні магістралі. Дасть розвиток окремим "вторинним" районам виведення на перший план вулиць Артилерійської, Дворжака - розвине, скажімо, Радванку. Через неї транспорт виходитиме на об'їзну дорогу або за межі Ужгорода. І таких транспортних напрацювань багато. До транспорту більш удало буде прив'язана забудова Червениці та інших мікрорайонів. Транспортна схема наладиться і зніме напруження від високого рівня автомобілізації.
- Ви сказали, що кожний міський голова в чомусь залишив у місті свій слід. Кожен мав, що комусь віддати. І при нинішньому мерові ще є резерви. Як на ваш погляд, розвивається перебудова міста? Чи зберігається історичність обласного центру? Чи достатньо слідкують за змінами ар-хітектори міста?
- Ідеальних міст не буває. Лише Томмазо Кампанелла міг на папері зобразити таке в слові. Час-то архітектори пасують перед натиском - віддають сквери, обмежують цим права городян на відпочинок. Історична забудова в нас сформована. В попередньому плані вона взагалі до уваги не бралася. А тепер картина - протилежна. Врахований позитивний досвід сусідніх країн. Щоби наші діти не осудили нас. Бо і в нас є свої здобутки, якими можна гордитися. Історичне минуле треба вдосконалити і воно належно спрацює на прийдешні покоління, вдовольнить і нас на нинішньому етапі.
- Чи все враховано в новому Генплані? Щодо меж міста багато розмов. Місто гегра-фічно обмежене в розвитку - то слід чітко визначити межі, аби в їх рамках думати про розвиток...
- Вже були зустрічі з Оноків-ським сільським головою та сільською громадою. Подібна проведена у Великих Лазах. Вони багато з чим не погоджуються. Їм же давали прибутки знаходження на їх територіях базарів, підприємств, а коли вони ві-дійдуть до міста - то ці джерела втратяться. Та компроміс можливий. Міський голова має належно спрацювати з районною владою та сільськими.
- Багато нарікань на міське управління архітектури. Ваше бачення його дій? Є сигнали, що виділені земельні ділянки протягом трьох років не освоюються, а до власників ніяких претензій не ставиться. На Радванці вже четвертий рік виділена біля історичної споруди бібліотеки земельна ділянка. Архітектура не врахувала, що це - історичний центр мікрорайону.
- Ще при чехах були свої правила забудови. В радянський час будувала тільки держава. Такі мік-рорайони, як Радванка, залишалися вторинними. Люди не відчували, що вони живуть не гірше, ніж у центрі. Це забезпечує правильний Генплан. Відпо-відно до плану соціально-економічного розвитку, задіюються в забудову мікрорайонів різні біз-несмени.
- Все-таки, згідно Земельного Кодексу, чи є обмеження на забудову біля закладів культури?
- Архітектор міста - це диригент забудови і він живе та працює не у вакуумі. Його оточують міські депутати, мер. Всі завдання на проектування потрапляють міському голові. Архітектор дивиться, чи це громадський об'єкт чи який інший. І він дивиться, як він має формувати громадське середовище.
- Але на даному прикладі центральної площі багатостраждальної Радванки? Хіба центр не має формувати лице всього мікрорайону, чи тут треба поруйнувати і так незначні історичні споруди? Така загроза продовжує існувати для тамтешньої старої бібліотеки…...
- Якби були кошти, то ми могли би замовити проект детального планування цієї площі. Вона - на перехресті. Тому придатна для забудови громадськими спорудами та бізнесу. Це мав би бути справжній центр житлового кварталу. Напрошуються тут і доріжки, і озеленення. Не зайва і бібліотека. Та для цього є депутатські комісії, що мають висувати свої пропозиції, впливати на міського архітектора.
- Цілком згоден із Вами, а наразі щиро вітаю з професійним святом. Здоров'я Вам, Вашій дружині-архітектору Ларисі Анисимівні, дітям! Василь Зубач