Чому небезпечно весь час обирати ту саму політичну еліту

Те, що ключовою проблемою усіх недоліків і негараздів в сьогоднішній Україні є неспроможність її еліти, а вірніше, того прошарку, котрий займає це чільне місце в українському соціумі, стало зрозумілим навіть представникам цієї самої «еліти».

Необхідність змін на краще нині пов’язуються із необхідністю та можливістю не просто зміни – повної заміни еліт. Проте, окрім того наскільки це можливо, надзвичайно цікавим і надважливим є питання – чому ж український соціум протягом багатьох років вибирає тут ж саму еліту, хоча й неодноразово, а практично на кожних виборах, виявляє прагнення змін?
Стосовно цього питання існує надзвичайно велика кількість версій і теорій, однак всі вони, як, власне, і у випадку розгляду будь-якої проблеми національного чи й наднаціонального масштабу, зводяться до трьох основних концепцій. Першу із них можна умовно назвати концепцією фатальності. До цієї концепції можна включити всі ті моделі, що мають в основі певні всесвітні фундаментальні процеси – незмінні і не підвладні впливу з боку людей. До них можна віднести Божу волю, астрологічне визначення по зіркам, долю, фатум, історичну необхідність й інші моделі, котрі визначають перебіг подій наперед визначеним, по суті незмінним, хоча й невідомим для простих смертних.

Друга велика група моделей відноситься до концепції хаосу чи хаотичної самоорганізації того ж штибу, що й економічний ринок. За цієї концепції світ і соціум, як його частина, живе за своїми власними законами хаосу і принципово не може бути, принаймні на сьогоднішньому рівні пізнання, осягнутий і прогнозований. Відтак, і тут окремій людині і групам громадян відводиться досить пасивна роль. Їх єдино можлива стратегія дій за цієї концепції полягає виключно у пристосуванні і замиренні з подібними хаотичними процесами та їх результатами.

До третьої концепції – концепції керування з боку «невидимої руки» – можна віднести ще одну дуже велику групу моделей. Сюди відносяться такі відомі моделі, як світовий уряд, змова комуністів чи імперіалістів, ісламістів, світової і регіональної олігархії, а також більш сучасна теорія концептуального управління, із зовнішніх щодо соціуму точок управління, котра на сьогодні дуже популярна, в багатьох точках світу, наприклад в Росії.

До всього цього можна додати ще й концепцію того, що реальні процеси є певним мультиплексом, сумішшю всіх трьох названих концепцій і, можливо, саме ця концепція є найбільш наближеною до істини, оскільки дійсно існують природні чи позаприродні фундаментальні процеси, які визначають глобальну спрямованість усього сущого у нашому світі. Безперечно, наш світ (і це доведено науково) є переважно квантово-статистичним за своєю природою. Так само безперечно, що в світі існує надзвичайно велика кількість різних угруповань, які є гравцями на глобальному і регіональних (в тому числі внутрішньо-національних) сегментах, які мають свої цілі, стратегії і, безумовно, впливають тією чи іншою мірою на всі процеси як світової так і внутрішньо-національної політики, економіки і таке інше. І, мабуть, цього спростувати не вдасться нікому.

З іншого боку, щодо кожної концепції є дуже потужні контраргументи. Стосовно всесильності теорії змови чи зовнішнього управління є дуже сильне спростування. Оскільки з точки зору теорії управління існує лише одна абсолютно спроможна до тотального управління система і ця система є Господь Бог, Абсолют чи абсолютний розум в багатьох філософських концепціях і, відповідно їм, абсолютно знаюча, всемогутня і всеосяжна система, з точки зору тієї ж теорії управління, котрою і є, мабуть сам Усесвіт. Відтак, зрозуміло, що жодна інша локальна система не спроможна повністю впливати на перебіг будь-яких процесів.

Гомо сапієнс має свободу вибору

Стосовно концепції теорії хаосу і хаотичних ринкових відносин, то тут контраргументом є положення самої теорії подібних систем, котра на сьогодні чітко окреслила, що і ці процеси мають певні закони, регулярність і хоча б на рівні мультифракталів можуть бути прогнозовані, а отже і осягненні та керовані. Так само і стосовно концепції фатуму і приреченості можна сказати, що людина явно не вписується в цю концепцію, оскільки лише як представник тваринного світу має щонайменше, порівняно з рослинами, простір та свободу вибору стосовно свого руху. І в цьому сенсі може як накивати п’ятами, так і провести певні маніпуляції в зовнішньому світові. А як представник розумного світу, тобто гомо сапієнс, має свободу в другій – технічній природі та третій – організаційній. І саме в цьому сенсі має надзвичайно великий чи навіть необмежено широкий діапазон можливостей впливу на зовнішній світ і на будь-які процеси в ньому.

Так само є і три концепції можливих дій людини, громадянина у рамках будь-якої із трьох названих концепцій чи четвертої – об’єднаної. Цебто: можна змиритись, можна провести агресивні дії – «взяти в руки автомат та розрядити обстановку», але обидві перші ці дві концепції є проявом інфантильності, пасивної чи активної. Реальний же третій вибір (котрий необхідний для того, щоб відчувати себе не скільки об’єктом, як суб’єктом оточуючого світу) полягає в тому, що як окремий громадянин, так і соціум і його частини мусять бути адекватні тим обставинам, які існують зовні.

І відтак, орієнтиром може слугувати саме та система, котра була згадана вище. В релігії – Господь Бог, у філософсько-науковому сенсі – Абсолют знань, розуміння та спроможності до керуючих реальністю дій. І в цьому сенсі можна згадати, що це положення підтверджується нинішніми досягненнями дуже прагматичної і запровадженої повсякчас в цивілізованому світі (в тому числі й частково і в Україні), концепція оцінки якості, або потенціалу організації, котру можна віднести і до окремого громадянина. Ця концепція підтверджує (хоча на більш низькому і прагматичному рівні), саме такий підхід.

Ця система оцінки має п’ять щаблів-градацій. Перший – хаос в діях організації (громадянина), неспроможність до гарантованого досягнення цілей. П’ятий – спроможність бачення, адекватної оцінки оточуючого світу, дія згідно з власними цілями та на випередження подій. Зрозуміло, що як окремому громадянину, так і об’єднанням громадян та соціуму в цілому, що знаходяться на п’ятому рівні розвитку свого потенціалу, не вдасться підсунути еліту не першої свіжості за жодних обставин.

Мало того, навіть якщо якимось чином справдиться гіпотеза поборників теорії змови і хтось побажає ошукати таких громадян чи суспільство – цей хтось не буде мати шансів це зробити. Та, швидше за все, не буде навіть робити такої спроби. Відтак, зі всіх розглянутих попередньо точок зору – релігійної, науково-філософської та прагматичної бізнесової, єдиний шлях до унеможливлення маніпуляцій суспільством і його громадянами полягає в підвищенні потенціалу – розвитку інтелектуальному, моральному, організаційному. Саме в цьому може полягати шлях не дише стосовно подолання кризи еліт, а й інших, можливо не менш серйозних викликів для України та її суспільства. Шлях без великих потрясінь, без революцій і, навіть, крайнього зубожіння соціуму, в прямому чи переносному розумінні.

Постійне обирання Брежнєва із Брежнєва

У радянські часи був популярний анекдот, в якому генеральному секретареві ЦК КПРС Леоніду Брежнєву торговець на базарі запропонував вибрати кавун із одного кавуна, наявного на прилавку. А на обурене здивування Брежнєва відповів – то ми ж тебе постійно обираємо із одного можливого кандидата. Сьогодні ситуація в Україні зовні виглядає інакше, але по суті це те ж саме. Те ж саме пропонується обирати українцям із одного-єдиного політичного меню, але в різних обгортках. Ту ж саму еліту з ніби калькованими на ксероксі мораллю, вмінням та відповідальністю – вірніше їх відсутністю.

Власне кажучи, хоча нинішня криза вимагає насправді радикальної заміни еліт, існує загроза, що замість цього буде імітована заміна і введений до пропонованого меню другий ешелон тих же самих посткомуністичних еліт, що нещодавно підріс. Проте, так само, як і на базарі, українці все ж мають реальне право обирати своє власне бачення політичної еліти. Навіть, в разі вибору з одного політичного «кавуна», все одно існує право купити його чи не купити. В разі, якщо пропонується знову та ж сама еліта, громадяни матимуть право не обирати нікого. Мало того, для того, щоб, як вказують останні вибори в Тернополі та інших місцях, не було тими чи іншими маніпуляціями імітовано (вірніше, на мою думку – фальшовано) здійснення виборів, замість виборів необхідно прийти на місцевий Майдан й провести масову маніфестацію протесту, як це прийнято в державах Європи та інших цивілізованих (і навіть, як то кажуть, ще не дуже) країнах.

Окрім того, громадянам потрібно це робити не лише під час виборів, а й повсякденно та повсякчасно. Коли наступає час обирати – чи піти на поступки цій системі, котра фальшує рішення соціуму і громадськості та отримати якісь дрібні чи не дуже вигоди, то треба повсякдень пам’ятати, купуючись на гречку, або навіть на багато більші статки у вигляді можливості приватизації частки загальнонаціонального майна, навіть дуже великої: врешті-решт розплатою буде те, що органи вищої державної влади не лише обирати не буде з кого, а не стане можливості обирати той чи інший спосіб життя. Не буде можливості обирати ту чи іншу міру демократичності, свобод, саму сукупність можливостей обирати напрям позитивного розвитку соціуму, економіки України в цілому. Адже, якщо українське суспільство не чинитиме тиску на владу, змінити в Українській державі якісний склад еліт ніколи не вдасться.

Відтак саме цей вибір є головним як в сенсі політичного вибору еліт, в сенсі вибору стратегії майбутнього України, так і в сенсі вибору реального сьогодення і завтрашнього життя кожного громадянина. Його добробуту, свобод, його можливостей. І як вказує історичний досвід тих країн, які все ж пройшли шляхом становлення демократії, іншого шляху в українців просто немає.

Віктор Каспрук