Де в Ужгороді знаходиться "Стіна смерті"?

Невідомі факти про життя обласного центру Закарпаття.

В Ужгороді є чимало місць із цікавою історією, про які не знають навіть корінні мешканці. А варто б. Адже маючи уявлення про цінність тої чи іншої будівлі, ужгородці набагато краще ставилися б до своїх осель. Розуміючи це, «Закарпатка» вирішила публікувати цикл матеріалів під рубрикою «Ужгород, якого ми не знаємо» – своєрідний лікнеп із історії рідного міста.

Чимало споруд в Ужгороді мають не лише унікальний архітектурний стиль, а й певну легенду. Так, усі знають про Білу Примару в місцевому замку або Погань-Діву в Невицькому. Та мало хто чув про міські історії, що набагато страшніші й сумніші.

Стіна смерті

Серце міста, площа Теат¬ральна, має й сумну славу. Так, безпосередньо під нею є стіна смерті. Як пише в своїй монументальній праці «Ужгород відомий і невідомий» історик Йосип Кобаль, міцну кам’яну стіну, яку видно з обох боків мосту, почали будувати в 60-70-¬х роках ХІХ ст. Це було викликано, з одного боку, катастрофічними наслідками повені 1867 року, а з іншого – побудовою залізничного мосту (нині це транспортний міст по вул. Анкудінова, а новий залізничний міст звели вище по течії Ужа). На лівому березі стіну почали будувати в 1868 році, а на правому – в 1879-му. Серпнева повінь у 1893 році знесла її, тому довелося відбудовувати заново. В цьому місці найчастіше траплялися нещасні випадки, чимало ужгородців тут знайшли свою смерть. Сюди ходили й самогубці, які вирішили покінчити з життям у бурхливих водах тоді ще повноводого Ужа. Сьогодні ж утопитися тут практично неможливо, тому з часом ужгородці забули про цю сумну пам’ятку міста.

Ужгородська Верона

А ось Кальварія відома не тільки як місце поховання відомих мешканців, а й нагадує про вічне кохання. Як розповів Йосип Кобаль, в Ужгороді є своя легенда про Ромео та Джульєтту. Ця історія трапилася в 1892 році. Тоді в обласному центрі жили заледве 12 тисяч людей, тому всі знали все один про одного. Розмаїття в життя міста вносили офіцери й солдати місцевого гарнізону. Один із них, Гейза Шеффер із сусідніх Баранинців, закінчивши військову академію, дізнався, що батька його коханої Агнеси Деметер переводять служити з Ужгорода в далеке місто Шопрон, що на кордоні з Австрією. Через це перед обідом 3 листопада Гейза прийшов до Агнеси, яка саме збиралася за покупками. Молодий офіцер не відпустив кохану в місто, а привів її до свого помешкання. Так їх і знайшли мертвими на ліжку один біля одного – припертими плечима до стіни, з простреленими серцями, а поряд лежав револьвер. Новина облетіла все місто. Провести в останній путь молодят прийшло все місто. Ужгородських Ромео та Джульєтту поховали в одній могилі на Кальварії.

Привид у Горянах

Є ще одна маловідома легенда, але вона, скоріше, вигадана. Всі мешканці міста знають про унікальну церкву в Горянах, та мало хто в курсі, що в околицях цієї споруди гуляє… привид. Старожилам відома легенда про Горянський замок і правительку цих земель Грагіссе, яка була єдиною дочкою в сім’ї, коріння котрої бере початок від самих Арпадовичів. Дівчина росла мудрою й кмітливою. А ще мала неземну красу. Та серце дівчини було неприступним. Вона хотіла одного – зробити недоторканними власні землі, які неодноразово піддавалися нападам і спустошенням. Одного дня на Срібну Землю прийшло велике й могутнє військо. Воно наблизилося до стін Горянської фортеці. Вже вранці до правительки Грагіссе вирушили чужоземні делегати. Один із послів повідомив: якщо вона не вийде заміж за їхнього правителя, то замок захоп¬лять. Красуня відмовилася. Тому ворог одразу пішов у наступ. У ці хвилини закоханий у свою правительку слуга Владислав запропонував Грагіссе втекти, але вона відмовилася, бо не могла кинути в біді рідний дім. Бачачи, що його кохана не залишить свої володіння й не втече з ним нікуди, вірний охоронець відкрив хід до потаємного підземелля й штовхнув туди дівчину, встигнувши закрити за нею двері – назавжди! Сам юнак, знесилений і поранений, упав і помер через кілька хвилин. Як довго жила його мила в печерах Горянського замку – ніхто не знає. Більше про неї нічого не чули й не бачили її. Після тієї запізнілої весни інколи над Горянами в нічному небі з’являється жіноча постать, що пливе легкою хмаринкою над землею. Душа Грагіссе хоче повернутися, але не може, бо двері закриті вже століття. Подейкують, що відкрити їх може тільки жінка з чистою душею і серцем. Натомість Горянська правителька віддасть їй свій перстень, який отримала в подарунок від Владислава. Кільце з сімома діамантами досі перебуває на її правій руці. Якщо прикрасу спробує забрати хтось інший, то впаде на нього прокляття й він засне вічним сном...

"Закарпатська правда"