На Закарпаття повертаються перелітні птахи

Чи то внутрішнє відчуття магнітних силових потоків, чи уміння орієнтуватися по зорях керує їх поверненням. Однак, цього року пернаті не поспішають у рідні краї. Побачити більшість з них, за словами пана Людвіга, можна буде десь через 2 тижні.

Востаннє він зафіксував такий факт 1999-го року. Однак, це звичайне явище. Як пояснив науковець, похибка фенологічних дат (природні часові фази, які зареєстровані за весь період спостережень) у межах від 8 до 11 днів вважається нормальною для Закарпаття.

Однак поодинокі види перелітних птахів вже з’явилися на Закарпаття. Так, у числі перших з теплого Середземномор’я на батьківщину повертаються шпаки. За словами Олександра Геревича, директора станції юного натураліста, цих пернатих вже можна побачити на обійстях області: «Шпаків вже чути. Сидять на дереві і сповіщають співом про своє повернення, а з ним − і про настання весни». Гніздяться у дуплах дерев, штучних будиночках-шпаківнях. «Ці пернаті часто оснащують свої гнізда сіном, бур’яном чи іншими матеріалами. Свої домівки будують чи не з усіх матеріалів, виготовлених людиною: поліетиленові кульки, дроти, шматки хусток тощо», − розповідає пан Олександр. Шпаки мають в основному 2 виводки до 4 пташенят у кожному.

Після шпаків, а то й разом з ними, повертаються білі трясогузки. Найчастіше перезимовують на землях того ж Середземного моря, чи то в Африці. «Кілька років назад 8 березня ми вже бачили на дереві птахів цього виду. Цьогоріч їх ще не спостерігав», − зазначає Олександр Васильович. Ці птахи надзвичайно сміливі. Пан Олександр каже, що минулого року бачив, як трясогузка звила гніздо під шпалами: «Можна було підійти ближче і побачити там четверо маленьких пташенят». Трясогузки теж мають 2 виводки на рік по 5-6 яєць.

Не менш цікаво спостерігати за процесом повернення додому птахів надзвичайної краси − лелек. До нас повертаються у середині-наприкінці березня. Як зазначалося у попередньому матеріалі, пташенята лелек у свій перший рік життя не повертається до рідних країв. «Молоді лелеки починають робити спроби повернення до рідних країв тільки на другий рік свого життя, але вони не долітають, бо долають тільки половину шляху. На третій рік вони вже можуть повернутися на територію, де з’явилися на світ, але, як правило, це їм вдається тільки після досягнення чотирирічного віку», − Людвіг Адальбертович це пояснює тим, що пташенята стають статевозрілими саме на четвертому році життя, тобто гормональна активність спонукає їх до гніздування.

Орнітолог зазначає, що протягом свого «юного віку» лелеки ніби бродяжать не на гніздовій території. І це також було встановлено саме кільцюванням. «Цікавим був випадок, коли вчені не могли пояснити, чому згідно усіх правил популяційної екології, популяційної біології, орнітології популяції білих лелек стабільні у чисельності, у них немає різких коливань. Падіння були, хіба тоді, коли розпочалося масове будівництво електроліній. Тоді гинуло дуже багато лелек і навіть для того, щоб запобігти їх масовому вимиранню, розроблялися різні проекти щодо їх відлякування від електроліній. Але потім чисельність стабілізувалася і саме методом кільцювання було встановлено, що є така цікава закономірність «неповернення», − розповідає орнітолог.

До речі, щодо чисельності лелек, то за останні 3 роки вчені спостерігають її збільшення. «Менше почали використовувати отрути: гербіцидів, пестицидів тощо. Як наслідок, збільшується кількість живого корму і більш продуктивними для них стають водойми», − пояснює цей факт Олександр Геревич. Якщо раніше з однієї лелечиної кладки було 2-3 пташенят, то сьогодні уже закономірним є вигодовування 4-5 лелечат.
Лелеки, як і ластівки, є синантропними птахами. «Колись для гніздобудування лелеки шукали на узліссях окремі верхівки. Років 100 тому назад, коли будували хатини з солом’яними стріхами, то вони прямо на них робили свої гнізда. Згодом, з появою телефонних і телеграфних стовпів, лелеки почали гніздуватися на них. Сьогодні вони освоюють все, що біля людей: і високовольтні лінії, і водонапірні башти тощо,» - розповідає пан Олександр.

До речі, лелеки повертаються в одне гніздо протягом 10 років. Перші їх гнізда зовсім невеликі: діаметром в метр. Протягом життя вони добудовують їх до 2-3 метрів. «У гніздах лелек можуть робити свої домівки горобці. Це свого роду природний симбіоз», − розповідає Олександр Васильович.

Найчастіше до 5-10 квітня повертаються у рідні краї ластівки. Першими з теплих країв прилітають міські, потім сільські, а за ними – берегові ластівки. По дорозі на зимівлю і, відповідно, на шляху повернення цей вид птахів через свої розміри найбільше страждає від різних перешкод: нестачі води, їжі, виснаження. Тому зрозуміло, що повертаються на гніздування не всі, але визначити точну кількість птахів, які по дорозі гинуть, каже пан Людвіг, неможливо. Про проблеми таких досліджень орнітолог розповідав, торкаючись теми зимівлі ластівок.

Ластівки, як і лелеки теж призвичаїлися до людей. Зокрема, міські та сільські її представники. «Та й навіть берегові ластівки співіснують з людиною. Їм вигідно селитися поруч з полями, на яких проводяться сільськогосподарські роботи: над пасовиськами худоби постійно літають комахи, а це для них, звичайно, легка пожива», − розповідає пан Олександр.

До речі, за весь час весняної міграції так чи інакше на Закарпаття потрапляють близько 150 видів різноманітного птаства. Останніми у травні прилетять сорокопуди, вивільги й стрижі. Вони «офіційно» й завершують перельоти. Цьогоріч весняний спів птахів, котрий так збадьорює і піднімає настрій, доведеться почекати, однак, почувши його, ми вже точно знатимемо, що настала справжня весна.

Ольга Борсук, Зелене Закарпаття