Найважливіші питання щодо надання відпустки працівникам з наступним звільненням

Права громадян визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України визначено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Надання відпусток працівникам регулюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки». регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни), йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням в останній день відпустки. Право на невикористані відпустки працівник не втрачає при звільненні. До таких відпусток відносяться щорічна (основна та додаткова) та однин із видів соціальної відпустки передбачений ст. 19 Закону України «Про відпустки», тобото додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.
Цією ж статтею передбачено, що в разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може надаватися і тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Згідно зі ст. 74 КЗпП України визначено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки.
При застосуванні ст. 3 Закону України «Про відпустки», слід дотримуватися вимог ст. 38 та ст. 80 КЗпП України.
Так, у ст. 38 КЗпП України встановлено, що працівник також має право на розірвання трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, крім випадку, коли працівник звільняється з поважної причини.
При цьому, працівник одночасно із заявою про звільнення за власним бажанням може подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. В цьому випадку, останній день відпустки буде днем звільнення працівника, якщо навіть цей день буде за межами визначеного даною статтею двотижневого строку попередження працівника про його звільнення.
Право повернутися на роботу і відкликати заяву про звільнення по ст. 38 КЗпП України, працівник має тільки протягом двотижневого строку попередження. Одночасно, роботодавець може задовільнити бажання працівника за умови, якщо на його робоче місце не був запрошений інший працівник і керівникові підприємства, на якому інший працівник працює, не був направлений відповідний лист-клопотання або лист-запрошення (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9).
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору, що передбачено ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки». У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Можливість надати відпустку з наступним звільненням працівнику за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) чи переведенням на інше підприємство, установу, організацію або перехід на виборну посаду (п. 5 ст. 36 КЗпП України) повинно відбуватись при умові, що для припинення трудового договору на цих підставах потрібна згода роботодавця, то слід з ним погоджувати і питання щодо надання відпустки прцівнику з наступним звільненням.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період перебування працівника у відпусці (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України) та на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Якщо працівника звільняють за порушення трудової дисципліни, а саме, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов»язків, покладених на нього трудовим договором згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України чи за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, то такий працівник не має права використати дні щорічної відпустки при звільненні, як це передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки». У таких випадках, працівнику при звільненні виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки.
У разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний на підставі заяви працівника, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до абзацу 5 п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Провідний спеціаліст відділу кадрової
роботи та державної служби Головного
управління юстиції у Закарпатській
області
Мар’яна Голубка