Одна з кращих українських кулінарів працює у Виноградові

Друге місце на всеукраїнському конкурсі закладів «Укоопспілки», призові місця на обласних форумах – таким є офіційне визнання майстерності Ганни Данко.

Ми приходимо у ресторан і часом не орієнтуємося у численних стравах меню, запропонованих увічливими офіціантами. Та навіть якщо збагнемо за вмістом інгредієнтів, чим нам пропонують пригоститися, варто врахувати, що смак цієї страви залежить насамперед від таланту кухаря.
У невеликому кафе в центрі Виноградова працює одна з кращих українських кулінарів. Друге місце на всеукраїнському конкурсі закладів «Укоопспілки», призові місця на обласних форумах – таким є офіційне визнання майстерності Ганни Данко.
У нашій родині кухарів багато
– Ганно Юріївно, смачна страва – це результат досвіду чи професійності? Чи ще чогось?
– Передусім має бути любов до кухарства. Про це кажуть часто, але так воно й є. Коли хочеш щось приготувати, то роби це з любов’ю. А я дуже люблю готувати – щось придумати, щось прикрасити. У нас в родині завжди вміли гарно готувати. Моє сестра теж працює кухарем у одному з виноградівських ресторанів. А тут зі мною – племінниця Наталка, яка мені в усьому допомагає і вже сама є автором власних рецептів. А племінник Юрко (братів син) ще з дитинства придивлявся до моєї роботи. Його не цікавлять ніякі інші професії – тільки ця. Дуже любить куховарити, а стіл накриває як справжній професіонал.
– І все-таки, наскільки важливий досвід і професіоналізм? Адже вміння прийшло не зразу?
– У 1980 році я закінчила коопучилище і пішла працювати в ресторан «Дубки». Це був відомий у ті часи ресторан, туди приходила обідати тогочасна «еліта» – райкомівські працівники, делегації, міністри… Мав бути і відповідний рівень сервісу, і вишукані страви. Я тоді працювала офіціантом, але приглядалася, як готують, як сервірують стіл.
Я працюю кухарем уже 11 років. Для мене це можливість по справжньому проявити себе, експериментувати, шукати й удосконалювати різні рецепти. За ці роки назбиралася величезна купа книжок і журналів, записів з рецептами. Кожного року стараюся підібрати щось нове…
Улюблена страва – кулеша й кефір
– Який з ваших рецептів вважаєте найбільш вдалим?
– Ми постійно «хімічимо» над новими стравами. Останнім часом фірмовою стравою стала «Селянська сумка» – один великий дерун на цілу сковорідку і спеціально приготовлене м’ясо. Є там свої фірмові секрети, тому в інших ресторанах таку «Селянську сумку» не скуштуєте.
–А що найбільше полюбляєте ви самі?
– На кухні стільки м’ясних ароматів, що хочеться вже чогось простенького – молока, токану (кулеші). На роботі найчастіше обідаю кефіром. Ресторанні страви я дуже люблю готувати, але майже ніколи їх не їм. Хіба що покуштувати доводиться.
– На всеукраїнському конкурсі ви стали другою. Чи важко давалася перемога?
– На конкурсі було близько 30 команд. Тільки деякі учасники дозволили собі «халяву» – закупили напівфабрикати у магазині й обробили все на плиті. Але більшість із них готувалися до конкурсу дуже старанно. Нашій закарпатській команді випало приготувати «мисливський стіл». Тут довелося попрацювати з фантазією, приготувати й національні страви так, щоб вони виглядали справді як мисливські. Головна страва називалася «Рай у курені».
– У вас була можливість перейняти якісь рецепти від колег з інших областей?
– Були дуже цікаві кулінарні ідеї, які, правда, записати не встигла. Взагалі такі конкурси дуже корисні для кухарів. Я пам’ятаю, коли у Виноградові на базі нашого кафе проходив обласний конкурс кухарів споживчої кооперації, то до нас тоді прийшли з багатьох закладів міста і дуже уважно приглядалися, як і що ми подаємо. Ми ні перед ким дверей не зачиняли. Кожен міг для себе чогось повчитися.
– Останнім часом з’явилося багато закладів, де цікаво готують, а не лише подають пельмені й хот-доги. Чи не варто провести конкурс не лише в рамках кооперації, а й за участю інших кухонь?
– Це було би цікаво. Наскільки я знаю, зацікавлених у такому конкурсі є багато. На це б пішли власники ресторанів та кав’ярень. Мабуть, для цього потрібен незалежний організатор та об’єктивне журі. Це було б корисно і для самих учасників і для, наприклад, туристів, які б обов’язково прийшли на таку подію подивитися.
Олег Добош,
Виноградів