Свято зі сльозою на очах
В його оселі на вулиці Собранецькій в Ужгороді й ведемо теплу задушевну бесіду. Дуже вдячний він соціальній службі допомоги вдома під керівництвом Віри Криворученко. На прямому контакті з інвалідами і чітко відповідають за все обіцяне товариство "Оптиміст" Василини Марко, обласна організація Товариства Червоного Хреста України під керівництвом Габрієли-Марії Андріївни Манайло, відповідні структури ОДА, церковні організації, благодійні фонди "Карітас", "Доркас-Закарпаття" та інші. Вдячний Т.Сюч родинам Сокирко та Ільницьких.
- На жаль, - вважає Томаш Йосипович, - недостатньо "дивиться" в наш бік центральна влада, замало передбачено на наші потреби, хоча й сконструйований у Дніпропетровську перший трамвай для інвалідів. Я розумію, що державі важко, але варто зрозуміти й інвалідів без ніг, котрі не спроможні знайти заробіток. І подивімося на умови в наших містах! У німецькому місті Падеборн через кожні двісті метрів є заїзд на тротуар із дороги, є в'їзди-пандуси в кожен великий магазин, супермаркет. Що вже казати - показано стрілками, куди їхати інвалідам. Я на вулиці Собранецькій не можу переїхати на інший бік до ОДА - неможливо переїхати. В Німеччині ж поцікавився, чи великі витрати тягнуть за собою роботи з облаштування таких переїздів. У відповідь мені лише засміялися й показали спортзал для інвалідів із сауною, тренажерним залом, спортивними майданчиками, лікарським кабінетом. Будівлю, виявляється, спорудили зі зрізаних, задля зручності інвалідів, бордюрів.
Потворну позицію щодо інвалідів зайняли наші перукарі, котрим чужі ринкові форми суспільних взаємовідносин. Вони, як котяри, будуть ліпше вилежуватися в своїх комфортабельних порожніх закладах, а на дім обслуговувати ні в якому разі не вийдуть. Принаймні Томашу Сючу не вдалося впрохати нікого ні разу - прейскурантом така послуга не передбачена. Німці, спостерігаючи кричущу дикість національних перукарів, навіть спеціальну бритву привезли Т.Сючу, але ефект від самостійної стрижки недостатній.
Інвалідові важко ввечері вийти до найближчого магазину. Одного разу Томаш Йосипович доїхав до рогу Собранецької-Кошицької, і на нього напала зграя бродячих собак. Бо пси, як і більшість людей, котрі не потрапляли в біду, - відчувають агресивність до інвалідів.
- Мене, малого, пам'ятаю, - згадує, - теж лякали інвалідами. Я старався їх обійти. А тепер - соромно. Нині боюся навіть за хлібом вийти. Бо тоді тільки випадкові перехожі розігнали собак. Інакше би не довіз купленого. Інший товариш на останні гроші купив хліба та ковбаси, а собаки його вирахували, як ті податківці. Поки не віддав усе - не відчепилися. Невже міська влада сповна не може вирішити питання з цими бродячими тваринами?
- Що ви особисто плануєте в найближчому майбутньому?
- Видати другу книгу прози, на яку ще не вистачає близько 1500 гривень. Та тут я спокійний - мені обіцяли допомогти найавторитетніші люди краю. Наприклад, Іван Рогач, Іштван Цап, Сергій Слободянюк та інші. Книга готова до друку і невдовзі, з їх допомогою, побачить світ. Василь Танасійчук