Угорські замки пережили лихоліття, але чекають не дочекаються масового туриста

Угорщина – 3,5 тисячі угорських замків і колишніх панських садиб здебільшого розташовані в глибинці. Всі вони мають статус діючих музеїв, навіть ті з них, що лежать в руїнах.

Cвітова фінансова криза останнім часом зменшила кількість туристичних екскурсій у «графські» села.
Сільце Püspökszentlászló в області Бараня, що на півдні Угорщини, налічує близько 30 дворів. Причому постійно мешкають удома ледве 20 селян.

Схили Püspökszentlászló такі круті, що тут є лише одна вулиця, і всі чепурненькі хати, ніби живі істоти, міцно тримаються її з одного краю, щоб, бува, не скотитися в глибокий яр. Екскурсоводи наперед попереджають автотуристів, що дорога тут поганенька. Зате вельми розхвалюють навколишні краєвиди і сам замок.

Король полюбляв їздити сюди на лови

Згідно з переказами, колись у цих місцях полював король Ласло, який змінив на троні у ХІІІ столітті свого вінценосного родича Соломона, сина Андраша Першого і київської княжни Анастасії Ярославни. Заскочений зненацька дощем, король Ласло сховався в місцевій печері. Згодом до свого володаря з почтом вийшли місцеві жителі. Потішений увагою і гостинністю селян, Ласло звелів збудувати в цьому гарному місці невеличку каплицю.

Відтоді багато часу минуло... Через постійні завойовницькі походи турків занепала в Угорщині королівська влада, знелюдніли довколишні села. Поселення почали відроджувати лише після вигнання османців. А замок у теперішньому його вигляді звели куди пізніше – 1797 року, де спочатку знаходилася літня резиденція владики Печського архієпископа Пала Естергазі. Завдяки зусиллям духовенства тут збереглася чудова церква, літній сад і вцілів сам замок, який, щоправда, у 1955 році комуністи перетворили на в’язницю для Йожефа Вінсенте, борця з комуністичним режимом.

«Цивілізовані» нащадки пустили палац під знесення

Сліди пролетарської руйнації зберіг на собі колись один із пречудових провінційних палаців сільської Угорщини в поселенні Алчутдобоз в середньому Задунав’ї. Великою садибою і кількагектарним парком у ХІХ столітті володів ерцгерцог Австрійський Йосип Антон Габсбург (Тосканський). Сучасники описують його з одного боку як свавільного і владного аристократа, і водночас як ... щедрого мецената композитора Бетховена.

Палац спадкоємного принца стояв цілим і неушкодженим до кінця Другої світової війни. А потім оригінальну споруду за наказом влади розібрали на будівельні матеріали. Зберігся лише парадний портал палацу.

Історик Йожеф Борош зазначає: «На жаль, нині це все, що від нього залишилося. Колись це був один із кращих палаців в неокласичному стилі. Його спроектував Мігай Полак. А після війни садибу було знесено...»

Розбитий на англійський манер штучний гай пролетарі чомусь не зачепили, хоч він і мав на собі чимало естетичних ознак і вподобань так званого панівного класу. Тому літом і взимку тут можна побачити рідкісної краси декоративні рослини, яких не знайдете в інших дендропарках Угорщини. У парку щовесни цвітуть тендітні проліски. Є вони навіть на зображенні герба Йосипа Тосканського. Росте собі тут залюбки вже півтора століття і довгожителька північноамериканських лісів туя, стовбур якої не можуть охопити й троє кремезних чоловіків.

До речі, у відреставрованій дитячій альтанці, де колись гралися діти австрійського ерцгерцога, в погідні дні часто-густо влаштовують тематичні виставки на честь першого господаря. Здебільшого це немудрящі замальовки тодішнього війська, різні фігурки з фаянсу і металеві статуетки, любі дитячому оку. І все це відбувається під плинну мелодію віденського вальсу та уривки музичних оперет, щоб епоха не тільки сприймалася візуально, а й ще й відчувалася добре на слух.

Василь Плоскіна