Україна стає сировинною базою Євроконтиненту

Дедалі більше природних ресурсів, на які українці звикли здебільшого не звертати уваги, виявляються дуже запитаними на Заході, тож ідуть за Тису, Прут і Західний Буг.«Вивезення України» на Захід розпочалося, як усім відомо, ще в роки Другої світової війни, коли ешелони з масним українським чорноземом прямували до Німеччини.

У повоєнний період об’єктом грабунку стали карпатські ліси. У Ворохті один старий лісник, батько якого свого часу відповідав за ліси всього Прикарпаття, розповів авторові, як 47-го року Сталін зателефонував тодішньому керівникові Станіславівської області й сказав лише одну фразу: «Странє нужен лєс» – і поклав слухавку. Ця фраза стала вироком для карпатських лісів. Саме тоді полисіли схили Великого Верха, як гуцули називають найвищий в Україні хребет Чорногору.

Дякувати Богові, після смерті «вождя народів» комуністи переключилися на ліси неісходимого Сибіру. Проте вже під час великої економічної депресії 90-х років не один шахрай набив собі кишені на експорті з Карпат духмяних смерекових колод. Оце лиш зараз, після серії жахливих закарпатських повеней, начебто схаменулися й вирубки у Карпатах дещо зменшили.

Перейшли на очерет. Екологічна мода в Європі зробила справді золотим простий річковий очерет з дніпровських і дунайських плавнів. Колись його просто спалювали взимку, а тепер, як протоки скує крига, скошують, в’яжуть у снопики й здають захланному київському посередникові по долару за штуку. А вже він продасть той снопик своєму німецькому колезі за 8 доларів.

Далі прийшла черга унікальних лікувальних боліт із причорноморських озер і лиманів. Їх вивозять за кордон фактично напівлегально, причому на озеро Чокрак поблизу Керчі з цією метою пригнали навіть невеликий екскаватор.

Хитрющі ділки пробували вивозити з Поділля на Захід унікальний мінерал бішофіт, який використовується в медицині. На Західній Волині донині процвітає контрабанда до сусідньої Польщі рідкісного українського бурштину. Звідти він прямує до красунь Західної Європи, дорогою стрімко зростаючи в ціні – і вже під виглядом польського.

Цікаво, що й запашний український мед потрапляє до західноєвропейських ласунів також як польський!

У другій половині літа мешканці карпатських сіл збирають по гірських лісах величезні білі гриби, які через тих-таки перекупників потрапляють до Німеччини – вигадливі німці надумалися робити з них протипухлинні препарати, за які хворі віддають будь-які гроші.

На Одещині, в пониззі Дунаю, працює єдина в Україні жаб’яча ферма. Печеню з лапок нещасних бессарабських ропух потім замовляють у паризьких рестораціях по 80 доларів за порцію.

А цим літом на Рівненщині селяни збирають по лісах і луках звичайнісіньких равликів – за місяць приносять посереднику аж 25 тонн, отримуючи лиш по 1 євро за кілограм. І серед тих 25 тис. тонн равликів, якими щороку ласують французи, тепер є вже й рівненські.

Що ж стане черговою статтею збагачення спритників – українські дощові хробаки а чи послід лісових голубів?

Україна з цього тотального розпродажу не має ні шеляга. Рядові збирачі – здебільшого це безробітні селяни з «глибинки» – раді тим ганебним копійкам, що їм кидають спекулянти, які збагачуються на вивезенні українських ресурсів. Цікаво, що весь цей чорний експорт цілком не цікавить владу. Утім, увесь світ тепер знає, як легко українського чиновника перетворити із суворого контролера на надійного кришувателя будь-якої справи – як писав колись давно поет Степан Руданський, «лиш карбованця наставте»...

Нам у спадок дісталася справді чарівна й багатюща країна, але чи надовго це?



"Народне Слово"



UA-reporter.com