Ужгородці Петро та Габріела Шолтеси вважають, що в мистецтві настали часи Ренесансу

Свою персональну виставку в Закарпатському музеї народної архітектури і побуту в Ужгороді Петро та Габріела Шолтеси назвали «Ренесанс-2008».Ця історія має свою передмову. У 80-х роках у с.Петрово на Виноградівщині організували пленер відомих митців. Сюди з'іжджалися корифеї, які на пам'ять про цю подію залишали роботи петрівському музею. Але згодом країну охопив занепад, тому доля пленеру на цьому обірвалася.

Зараз художники знову прагнуть відродити роботу галереї та пленеру. Минулої осені вже відбулося одне таке мистецьке зібрання, учасниками якого стали Петро та Габріела Шолтеси. Ось чому їхня персональна виставка у скансені має назву «Ренесанс-2008». Організували імпрезу Товариство угорської інтелігенції Закарпаття і творча група митців Спілки художників ім.М.Мункачі.

Для виставкого залу подружжя Шолтесів вибрало 33 роботи. Хто знайомий із Петром Шолтесом, знає, наскільки спонтанні його роботи. Як, до при¬кладу, фігура Ичі Семана, котрий малює жінку. Міський люд на картині стає свідком народження портрета. Сюжет, в якому розгортається ще один сюжет - ось чим цікава ця робота Петра Шолтеса.

Випадковість, якої П.Шолтес ніколи не зрікається у творчості, надає його картинам теплоти, яку так щедро дарує нам життя. І тому він такий різноманітний: від інтер'єру, портрета, пейзажу до сюжетних композицій, і саме інтер'єр часто підкреслює міське коріння художника. Адже наші митці, яких нам дали верховинські села, полюбляють гори і простір. А на картинах Петра Шолтеса на фоні якоїсь стіни чи задвірка може відбуватися ціла драматична подія.

Емоційно теплими видається низка портретів. Хоча найбільше портретів у доробку Петра Шолтеса — свого улюбленого внука Мартина.

Види старого Ужгорода - пішохідний міст, ву¬лиця Волошина, чи бруківка, що веде на Капіту-льну - до храму, або ж «Літо у Невицькому» виписані з любов'ю корінного ужгородця.

Дружина Петра Шолтеса Габріела родом з Іршавщини. В неї багато гарячих кольорів; художниця працює в різних техніках і жанрах. Але особливо вдалими вийшли натюрморти з грушами, соняшники. А ще любить пані Габріела зображати предмети старовини, яких у Шолтесів удома вже стільки, що набралося б на цілий музей.

Та й старе місто, фрагменти замків цікавлять художницю не менше. На виставці гарно виділялася робота - східці Чинадіївського замку.

Подружжя Шолтесів багато їздить на пленер за кордон. П'ять років поспіль учасники виставки «ArtExpo» у Дебрецені. А на один із пленерів в Угорщині, який Шолтеси організовують самі, запрошують колег влітку.

Під час таких вечорів Петро Шолтес полюбляє малювати карикатури. Коли всі збираються разом і ніхто нікому навмисно не позує, вихоплює якийсь характерний рух колег, - і шарж готовий. Одного разу Шолтес так розмалювався, що зобразив тільки один ніс художника Івана Бровдія. Але художники все одно впізнали свого колегу. Багато його шаржів розійшлося по руках. Кілька років тому зробив несподіваний шарж Петра Скунця, який йому і подарував. Поет і художник цінували одне в одному безпосере¬дність і простоту. Свідченням цьому - строфа Петра Миколайовича, залишена у книзі відгуків: любиш світ, а він проте невдячний, Живеш ти добрим, де нема добра. І хочеш жити, але жити й лячно У творчім світі Шолтеса Петра.



Оксана БОДНАР, "Новини Закарпаття"



UA-reporter.com