В Ужгороді справжнім бандитам придумали справжні тюрми!

...Кожен день, в один і той же час, 0 17.30, вони вишиковуються на плацу біля Ужгородського міського відділу міліції та готуються захищати місто від злочинців та правопорушників.

У цей час близько 20-ти працівників патрульної служби міліції, 6 працівників спецпідрозділу «Беркут», 4 – від Державної служби охорони та більше 10 – від служби ДАІ, після вишиковування та проведення інструктажу йдуть пішки (піші маршрути), або ж сідають у свої автомобілі (екіпажі) і роз’їжджаються на заздалегідь визначені маршрути в місті. Журналіст інтернет-видання «Час Закарпаття» 3 жовтня побував на нічній зміні працівників патрульної служби Ужгородського міськвідділу міліції та побачив всі тонкощі охорони громадського порядку. На плечах цих людей лежить багато завдань і, мабуть, не потрібно зайвий раз нагадувати, що саме вони найефективніше впливають на криміногенну ситуацію в місті. Саме вони часто запобігають злочинам та розкривають їх, розшукують винних осіб.

Сьогодні на міліціонерів чекає довга ніч, яка може бути сповнена небезпек і ризику для життя, а може пройти і без серйозних ексцесів. Тут не вгадаєш, – кажуть міліціонери, які лише на новорічні свята можуть з впевненістю на сто відсотків сказати, що без правопорушень не обійдеться. Але практично щодня їм доводиться втручатися хоча б у сімейні суперечки. Але це теж не так просто, як здається на перший погляд. Вартовий, прибувши на місце події, має прийняти правове рішення: «затримувати – не затримувати», «втручатися чи ні». Він повинен правильно написати рапорт. Це велика відповідальність, – неправомірні дії, вчинені через брак знань чи досвіду, можуть трактуватися як перевищення службових обов’язків.

Не так давно, закарпатські вартові були у відрядженні у Львові, де забезпечували охорону громадського порядку під час проведення чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012». Туди під час «Євро» відправили близько 160 «патрульних» із усього Закарпаття. Протягом двох тижнів вони стежили за правопорядком у «Західній столиці». За цей невеликий час нашим міліціонерам вдалося розкрити крадіжку. Тепер всі вони вже стежать за порядком на Закарпатті. А троє міліціонерів з якими я відправився на патрулювання – охороняють громадський спокій в Ужгороді.

- «Сьогодні в Ужгороді працює десь 20 наших працівників. Кожен наряд має свою частину міста, яку охороняє. У машині обов’язково мають бути усі необхідні спецзасоби та екіпіровка з якою ми не розлучаємося. Це бронежелети, каски, гумовий кийок, наручники, свисток, сльозоточивий газ, ліхтарі, рація. Також треба мати посвідчення. Ми – екіпаж, тобто автомобільний наряд, бо є ще піші – ті хто ходять пішки», – розповідає про деталі своєї роботи командир взводу патрульної служби Ужгородського МВ УМВС, капітан міліції Мирослав Белей. Вісім років він вже працює в міліції.

- «У міліцейському ВАЗику з нами сьогодні їдуть ще двоє міліціонерів, це норма, має бути не менше трьох, а от пішим нарядам – тим, які без машин, дозволяється патрулювати місто удвох» – продовжує Мирослав.

Спочатку ми об’їжджали дитячі садки та школи міста, де міліціонери залишали свої контакти сторожам цих закладів та оглядали виборчі дільниці, які знаходяться на їхній території. Зокрема міліціонери цікавилися готовністю виборчих дільниць, справністю відеокамер, яких на кожній дільниці повинно бути дві. До слова, чимало дільниць вже готові до прийому виборців. Результати цієї перевірки міліціонери записують у рапорті.

Під час наближення до наступної школи від чергового надійшло повідомлення, що в одному з барів Ужгорода випивший клієнт побив жінку-бармена. На місце вирушив інший екіпаж, який обслуговував ту територію. Згодом кривдник був затриманий та доставлений до відділення міліції для складання протоколу.

- «Різні побиття, особливо у стані алкогольного сп’яніння, у місті бувають часто. Особливо багато їх було під час останнього святкування дня Ужгорода. Майже кожен день бувають сімейні конфлікти, хуліганства. Так, кілька днів тому підлітки залізли вночі на дах дитячого садка та почали співати і грати на гітарі. Довелося втрутитися. Також останнім часом почастішали крадіжки, частіше це крадіжки дамських сумочок», – розповідає командир.

Міліціонери деколи дивуються спритності, вмінням та техніці деяких крадіїв. Мирослав розповів подробиці одного з минулорічних пограбувань ювелірного магазину в Ужгороді. До речі, у 2011 році на ювелірні магазини Закарпаття нападали досить часто. Такі випадки окрім Ужгорода були торік ще у Берегові, Тячеві та в Мукачеві. Випадок, що стався в Ужгороді, по-своєму, особливий. Хоч крадіжка сталася ще минулого року, злодіїв досі не знайшли. Щодня злочинці щось бурили у підвалі ювелірного магазину, а його працівникам пояснювали: «Не турбуйтеся, ми усього лише прокладаємо кабель». Люди повірили, оскільки грабіжники були ще й вдягнені у спецодяг. Виявилось, що увесь цей час вони прокладали не кабель, а бурили діру у підлозі ювелірного магазину. Вони винесли звідти все, що змогли.Сигналізація магазину не спрацювала, оскільки не була розрахована на те, що хтось здогадається залізти до магазину не через двері, а іншим шляхом.

- «Вони діяли майже як по сценарію відомого фільму «Пограбування по-італійськи». Єдина різниця – у фільмі крадіжники взривали підлогу, а ці обійшлися її бурінням». Ось так фільми про пограбунки можуть захопити та підказати ідею тим, хто шукає легкої наживи», – підкреслює Мирослав Белей.

Ймовірно ці грабіжники вже давно відпочивають десь на теплих островах. Не допомогли їх знайти і складені після пограбування фотороботи. Але так щастить одиницям. До прикладу, скутеристи в шоломах, які минулого року пограбували ювелірний магазин в Берегові впіймані. Знайшли міліціонери по гарячих слідах і тячівського та мукачівських шукачів ювелірних прикрас.

Кожен із міліціонерів патрульної служби, які сьогодні перебували на патрулюванні побував на якомусь резонансному злочині. До прикладу, водій, який керував нашим ВАЗиком першим з правоохоронців прибув на місце вбивства відомого ужгородського бізнесмена Олега Грузіна. Вбивство сталося у 2009 році, а винуватців досі не знайдено. Ситуацію ускладнює те, що немає жодного свідка. Схоже на те, що цей злочин так і залишиться одним із найзагадковіших в Ужгороді. Мирослав Белей розповів про іншу подію, на якій побував, менш відому, але шокуючу звірством людини, – минулого року молодий чоловік ромської національності через ревнощі вдарив сокирою свою дружину, а потім по черзі нею таки вдарив двох своїх маленьких дітей. Деталізувати звірство не будемо з етичних міркувань. Усі троє померли. На запитання чому чоловік убив ще й невинних дітей, той відповів: боявся, що діти потраплять після цього випадку у дитячий будинок. Трапляють-ся і інші шокуючі випадки людської поведінки, варто лише згадати минулорічний випадок в Ужгороді, коли троє циганчат згвалтували 7-річного хлопчика, прямо на дереві.

Деколи злочинців вдається знайти по гарячих слідах, деколи допомагає везіння, відеокамери, які дедалі частіше встановлюють міські підприємці для того, аби допомогти і собі, і міліціонерам. А деколи допомагає простий збіг обставин. У практиці Мирослава Белея були випадки, коли він приїжджав на місце виклику і злочинця знаходив в сусідньому місці практично одразу ж, тільки тому, що цей самий злочинець за кілька хвилин встиг скоїти декілька злочинів в одному районі. Міліцейське чуття в таких випадках рідко підводить.

Нашу розмову з командиром взводу перервав дзвінок. Нарешті і в нашого екіпажу з’явилася перша серйозна робота. Під’їжджаємо до одного з будинків поблизу «п’яного» базару в Ужгороді. Здалеку я помітив, як двоє хлопців забігли в під’їзд, побачивши міліцейську машину. Піднімаємося до квартири з якої пролунав виклик і з’ясовуємо, що сталося. Жінка, що викликала міліцію пояснює: «- З мого сина вже два роки знущаються сусідські хлопці. Він боїться вийти на вулицю і зайти в під’їзд. Сьогодні, наприклад, йому поклали «підножку», після чого він впав. Мати хлопця, який знущається з мого сина мені не вірить, натомість обзиває мене та погрожує». Поки жінка це договорила її син (на вигляд років 14) розплакався. Міліціонери зайшли з’ясувати чи відповідають ці слова дійсності до квартири кривдника. Той, на вигляд борзий, – (прим.авт.) пояснив нам, що нікого ніколи не чіпає, а цього разу його сусід сам «зашпотався» за його ногу! За міліцейську практику були різні випадки, тому міліціонери змушені прислухатися навіть до такого, здавалось би, «пояснення-казки». Міліціонери склали рапорт, тепер хлопчині доведеться, ймовірно, ще не раз спілкуватися з міліцією та з працівниками служби у справах дітей.

Після цього виклику дзвінки до нашого екіпажу вже не поступали. Водій залишається у машині, а ми з міліціонерами просто обходимо темні вулиці міста у пошуках того, що варте міліцейської уваги. Навіть коли дзвінків немає вони не сидять у машині чекаючи з моря погоди. Вони обходять вулиці – це хороша профілактична робота. Якщо людина побачила патруль, вона буде обережнішою і не скоїть нічого поганого, – пояснюють міліціонери. Так, нерідко міліцейське чуття під час таких обходів приводило ужгородських міліціонерів на місце злочину, про який, звісно, не було жодного повідомлення від чергового. На кожній вулиці, яку ми проходили цієї ночі міліціонери пригадували якісь випадки погоні за крадіями чи затримання наркоманів, яких вони знайшли у кущах чи на покинутих будівельних майданчиках. Йдемо по вулиці Одеській, проходимо між гаражами, промені міліцейських ліхтарів постійно направляються туди те темніше, чи туди де чується навіть найменший скрип чи шум. Час від часу зустрічаємося з іншими нічними екіпажами. Міліціонери обмінюються між собою інфомрацією, яку здобули на маршруті і йдуть далі. Обходимо бари, які у цей день були переповнені футбольними вболівальниками. Все, на диво, спокійно. Ніч підходить до завершення. Втім, таке затишшя – часто затишшя перед бурею, тому вартові постійно мають бути готові до того, що доведеться якщо не їхати, то бігти за злочинцем, долаючи всі перешкоди, які трапляються на шляху. Їм доведеться в цю ніч, як завжди, патрулювати до остатннього, до 06.00 ранку, після чого їх змінить інший – вже не «нічний», а «денний» екіпаж.

Віктор ТАР, «Час Закарпаття»