"Якщо не будемо вірити в молодь, нема в нас майбутнього!.."
З ним і завели мову у День студента про сьогоднішнього вихованця вищої школи.
- А що, - розпочав бесіду довголітній викладач, колишній декан істфаку, - нормальні вони люди. Досить здорові в основній масі. Словом, поки молодий - то і маєш щастя від повноти сприйняття світу. Єдине погано, що майже не займаються спортом, а лише сексом.… Всі генерації мають своїх студентів, характерну для своїх часів молодь - і це добре. У вісімнадцятому-дев'ятнадцятому століттях тодішні студенти були романтиками, ліриками. Кохання в них роками тягнулося платонічне. За Пушкіним, Лермонтовим. Деінде жили Гете, Гейне. Страждання юного Вертера в усьому світі не мали меж.… Але та романтична історія пройшла. Двадцяте століття технізувало не тільки стосунки між людьми, але й мисль. Усі стали прагматиками, думають, як заробити щось і більше. Люди стали більш егоїстичними, прагнення до наживи закладалося в кожному наступному молодому поколінні. На цьому тлі Перша й Друга світові війни виробили в молодих певну агресію. Непотрібну. В чому вона полягає? Це - боротьба не лише між індивідами, але й міжнаціональна, расова ворожнеча, релігійна. Відтак народжуються-насаджуються садизм, фільми жахів, а за великим рахунком - пропаганда насильства. Це все створила технізація цього життя. Через таку пропаганду з'являються політичні канібали, які в парламенті, радіо, телебаченні сіють ворожнечу. В такому згубному пориві кличуть за собою молодь, неграмотну в політичному сенсі цього слова.
- І в Україні?
- В нашій державі на студентів - подвійне навантаження. Крім загальносвітового тиску на мізки, вони стикаються зі жахливими умовами проживання в гуртожитках. До цього додається сміхотворна стипендія. Болісно це все для молодої душі особливо зараз, коли є нові українці, нові росіяни, а якщо узагальнити - нові буржуї, що на заняття їздять на автомашинах, незрозуміло легко складають іспити. А тим часом простий верховинський студент або контингент із інших регіонів розвантажує ночами вагони, а на заняттях, від виснаження, спить. Такому вже не до спорту чи музики. Втім, і не до сексу. Що поробить сердега, коли батьки його - нещасні пенсіонери чи безробітні з села під полониною…. Наша держава має брати на себе всю молодь, бо ж це - майбутнє України. Якщо в Об'єднаних Арабських Еміратах кожен другий має вищу освіту за рахунок держави - то чому пасуємо ми?… Чому ми, такі багаті, купуємо зерно в безземельної Голландії?
- Це вже пішла чиста політика...…
- Нічого не вчиниш. За неблагополуччя про неї завжди і невпинно говорять усі. Це ще прадавні китайці балакали. Тут і Соломон нового часу інколи задумається. Дійсно, як же хтось може забезпечити майбутнє своїх дітей, коли за свою нагаровану зарплатню не забезпечив себе навіть на старість. Хіба ж це пенсія?!.. А діти, внуки?!.. Це все показує кризу політичного розуму, а не економічний тупик, про що люблять повправлятися національні мойсеї, котрі ніколи не виведуть народ із пустелі, а перетворять у неї шевченківські левади. Може, досить доїти тих, хто тобі гроші дає?! Нам така податкова політика не треба! Це говорить увесь наш народ, це заявляє наша молодь! Наш студент - не гірший від попередників - ближніх і давніших. Працює над собою, правдами і неправдами здобуває найновішу літературу.… За ними, моїми дорогими, майбутнє, а не за тими, хто хоче все купити за неправедні гроші, подачки. На них мої колеги не йдуть, бо самі в основному з бідних родин і знають, почім фунт лиха.… А про інші факультети судити не хочу.… На завершення скажу, що в державі відкриються золоті брами до майбуття, коли разом із дипломом успішні працьовиті студенти одержуватимуть ключі від власного житла, а не продовжуватимуть розвантажувати вугілля з вагонів, перебуваючи на посаді не водіїв держави, а - прадавньої совкової. Розмовляв Василь Зубач