За часів СРСР ліків було менше, але вони давали потрібний ефект

Тоді була загальна диспансеризація, усіх хворих заставляли лікуватися. До слова, такий підхід є й на на Перечинському лісохімкомбінаті, що на Закарпатті.

Перечинський ЛХК входить у п’ятірку промислових гігантів області. Адже тут працює 800 чоловік, які виробляють продукцію не тільки для вітчизняного споживача, але й для країн Євросоюзу. Звісно, при такій кількості робітників на комбінаті не буде зайвим мати й свій медпункт. І керівництво потурбувалося, щоб працівники комбінату у разі необхідності могли отримувати медичну допомогу. Наскільки тут дієво працює медичний пункт, де працівники можуть отримати першу невідкладну допомогу, автор вирішив побачити на власні очі.

Перше, що побачив у приміщенні медпункту – чистота і порядок. Все складено акуратно до ладу. Зустріла мене медсестра Калина Степанівна Василиха. Як з’ясувалося, ця жінка працює тут із березня 2000 року. Невелика ремарка. У 1972 році Калина Василиха з відзнакою закінчила Міжгірське медичне училище. До свого приходу на ЛХК жінка працювала у терапевтичному відділенні Перечинської рай лікарні, де пройшла, як кажуть, добру школу. На той час дівчина працювала із завідуючим Іваном Васильовичем Царем, досить досвідченим професіоналом своєї справи. Саме цей лікар, ділиться враженнями Калина Степанівна, тоді навчав їх азів медичної справи. Спеціаліст завжди звертав увагу підлеглих, що потрібно призначати для лікування тієї чи іншої хвороби, як потрібно контролювати ту чи іншу ситуацію. Тоді в терапевтичному відділенні працювало півсотні чоловік. Адже в старі часи не було такого розділення відділень, яке є сьогодні. Бувало, що по одній чергували. Досвідчені медсестри також охоче ділилися з молодою дівчиною своїм досвідом. Під час роботи виникали різні непередбачені випадки, коли лікарям довелося швидко приймати єдино правильне рішення. На сьогодні, розповідає медсестра, це досить допомогло в роботі. Наразі Калина Василиха має відповідний сертифікат і свій штамп щодо допущення працівників до роботи, зокрема водіїв.

Тоді, у 2000 році, на ЛХК відкрили медпункт, котрий запустили після кризового періоду нові власники. Керівництво підприємства одразу запросило досвідчену медсестру Калину, котра тут організовувала свою роботу, що називається, з нуля. У приміщенні медпункту зробили ремонт. Калина Степанівна згадує, що за часи Радянського Союзу медицина на підприємстві була на високому рівні. Сьогодні в обов’язки медсестри входить організація невідкладної допомоги та випуск на лінію водіїв, котрі повинні пройти тут медогляд. Диспансеризацію працівники проходять за місцем проживання, котру здійснюють сімейні лікарі. Але раз на рік працівники проходять тут медичний огляд. Крім того медик здійснює тут прийом хворих, надає консультацію відвідувачам. До Калини Василихи працівники звертаються з різними проблемами. Після ретельного огляду медсестра приймає відповідне рішення: чи може людина далі працювати в цеху, чи краще її направити на консультацію до сімейного лікаря. Крім цього в медпункт звертаються й для отримання першої невідкладної допомоги: профілактика простудного захворювання, вимірювання тиску, температури тощо.

Щороку працівники проходять медичний огляд на підприємстві й всі мають допуск до роботи. Крім цього ті робітники, хто потребує покращення здоров’я, проходять і санаторно-курортне лікування. На кожного працівника тут заведена картка.

Щомісяця керівництво ЛХК виділяє тисячу гривень на медикаменти. Існує договір з аптекою, де закупляють лікувальні препарати. Звісно, доводиться вибирати більш ефективні. Крім того в усіх цехах є аптечки є медикаменти першої необхідності (серцеві, знеболювальні), котрі безкоштовно закупило підприємство. Вони доступні для кожного працівника. Хоча, на жаль, як стверджує Калина Василиха, ліки часто малоефективні й неякісні. Досить багато у ліків побічних дій. Ніби людина й пройшла лікування, а за кілька днів знову може бути загострення. У часи Радянського Союзу, ліків було нібито менше, але вони були досить високоякісні й давали відповідний ефект. Тоді була загальна диспансеризація, усіх хворих заставляли лікуватися. До слова, такий підхід є й на підприємстві.

Рік тому медпункт перенесли в іншу споруду, де зробили чудовий ремонт. Зробили кращі умови для належного медичного обслуговування.

Коли завершували розмову, до Калини Степанівни навідалася пацієнтка виміряти тиск. Продовжилася звична робота медсестри.

Іван Ладжун, "Час Закарпаття"