Попри те, що в обласному центрі Закарпаття мов гриби ростуть надсучасні торговельно-розважально-житлові комплекси, тут, через бездіяльність міських чиновників, залишається чимало «експонатів», які ганьблять Ужгород. Один із них — багатоквартирний будинок на вулиці Грушевського, 23, у якому люди вже майже століття живуть без газу, каналізації, а подекуди й без електроенергії…

Попри обіцянки ужгородської влади різних часів, люди продовжують жити у хлівах

* Нашому «бараку» (так жителі називають свій будинок) вже майже 100 років, а то й більше, — розповідає Людвіг Балог, котрий живе в одній із комірчин на Грушевського, 23. — Я тут виріс, прожив 40 років. З радянських часів і до сьогодні нам обіцяють достойне житло у облаштованих комунікаціями квартирах. Проте, час іде, змінюються представники міської ради, а ми як жили в «бараку», так і живемо…

Власне будинок на Грушевського, 23 і справді нагадує якесь допотопне житло. Це — одноповерхова продовгувата будівля, схожа швидше на казарму або якийсь хлів. Навколо неї — купи залишків вікон та іншої деревини, якою мешканці будинку обігрівають свої оселі. Бо ж електроенергія тут є не у всіх. Подекуди її відключили за борги. А воду всі жителі набирають з однієї труби, що розташована надворі. Порпри все, тут живуть 15 сімей ужгородців, серед яких немає ні бомжів ні ромів…

Ще одна мешканка «бараку» Юліана Балаж розповідає, що три роки тому поряд із їхнім будинком стояв ще один такий. За її словами, ці споруди були побудовані за часів Чехословаччини як конюшні. Потім тут були казарми, згодом— гуртожиток м’ясокомбінату. Тому за СРСР вулиця, на якій знаходилися ці будинки називалася М’ясницькою, а згодом була перейменована на Енгельса.

Аби показати жахливі умови проживання в «бараку», Людвіг Балог пропонує зайти в його квартиру. Всередині і справді сумна картина: поплісняві від вологості стіни створюють у помешканні жахливий сморід. На 10-ти квадратних метрах тут і кухня і спальня і ванна, розділені висячими простирадлами, які служать дверима. Стеля майже висить. Одна стіна тріснута. Це — наслідок удару стріли крану, який будував поруч із будинком торгово-житловий комплекс.

Бійці «беркуту» з автоматами в руках виштовхали 15 сімей з дітьми просто на вулицю

Три роки тому на місці п’ятиповерхового комплексу, який тепер затуляє мешканцям «бараку» світ Божий, стояв ще один такий же багатоквартирний будинок, каже Сергій Шендер, котрий теж живе тут в одній із комірчин.

* Аби звести цю споруду, — каже вказуючи на п’ятиполверхівку пан Сергій, — приїхало близько шести «УАЗів» з бійцями «беркуту», озброєними автоматами. Вони просто виштовхали близько 15 сімей на вулицю. А за кілька годин з будинку залишилися руїни. Тоді майже всі вони з маленькими діточками змайстрували собі такий-сякий дах з картону, а згодом пішли по світу, хто куди…

Цей же чоловік розповів, що кілька років тому до них у барак навідалися київські бізнесмени і запропонували людям піти зі своїх помешкань взамін на нормальні квартири з усіма зручностями. Всі в один голос погодилися. Але потім, коли ті ж бізнесмени повернулися з розмови з мером про вартість землі, на якій розташований будинок, то були шоковані. Градоначальник запросив суму, котра у кілька разів перевищувала вартість двадцяти навіть двокімнатних квартир…

Квартири дісталися… міліціонерам

Насправді, за словами, мешканців бараку, на їхні комірчини вже давно отримано добротні квартири. Проте, без їхнього відома. Люди розповідають, що в кінці 80-х у обидва будинки, нікого не попередивши, приписали не один десяток міліціонерів. Вони й отримали хороше житло, а люди як жили в хлівах, так і живуть. Причому, коли в когось із «бараку» народжується дитина або хтось одружується, то чиновники всіляко відмовляють людям у прописці. Мовляв, за адресою, яку ви вказуєте, знаходиться… клумба з квітами, а вашого будинку немає. До прикладу, жителька цього будинку Марія Скрипич мешкає тут уже 58-й рік, має 30-річного сина, котрий би хотів одружитися, та от майбутню жінку нема куди привести.

Люди стали заручниками жадібності міських чиновників до земельної ділянки

І справді, якщо подивитися на генплан Ужгорода, то на вулиці Грушевського за тією адресою, де стоїть будинок, зазначена квіткова алея. Тобто, на думку чиновників, 15 сімей ужгородців просто не існує або ж живуть вони серед квітів. Насправді ж, стверджують жителі «бараку», керівництво міста притримує судний день їхнього будинку, до того часу, поки не з’явиться грошовитий покупець землі, на якій він розташований. А відтак — усіх мешканців будинку на Грушевського, 23 просто викинуть на вулицю, може й серед зими, як і їхніх колишніх сусідів…

Павло БІЛЕЦЬКИЙ, для UA-Reporter.com