Про Святвечір, багату кутю, ворожіння й дещо інше у закарпатській сім'ї

Новорічні та різдвяні свята на Закарпатті - це, мабуть, найчарівніший час в році, коли люди поринають в атмосферу дива і дарують собі та своїм близьким незабутню казку.

Попереду - Святвечір, або ж багата кутя. За традицією кожен член родини в цей вечір повинен бути вдома, причому не можна спізнюватись до святкового столу, бо будеш весь рік блукати. Під час цієї вечері не бажано виходити з-за столу та голосно розмовляти. Святковий стіл має вражати своїм різноманіттям, але не треба забувати, що ше триває піст, тому любителям чарки доведеться трохи зачекати.
Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя. Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів та ін. На протязі всіх свят, аж до Хрещення, кутя повинна стояти на найпочеснішому місці в Вашій оселі.
Прийнято на Багату кутю поминати душі померлих родичів. Після закінчення вечері діти несли обід до своїх хрещених, дорослі готувалися до вечірнього церковного богослужіння. Лише дівчатам, які завжди хочуть дізнатися про свою долю, не було спокою. Серед способів існує такий, дещо дивовижний зараз: треба помити посуд, а потім взявши чисту тарілку вибігти на вулицю і почати стукати по ній ложкою - з якої сторони озветься собака, з тої і буде наречений. Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків. Обряд колядування досить давній - він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди.
Найбільше серед колядників зустрічаються діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир і спокій. Після закінчення церковної відправи родина знову збирається на святковий обід, який вже не є пісним. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості – усе, за чим сумувала під час посту душа, повинно бути на столі. Ну, і звичайно ж...
Проте навіть і в цей день треба міру знати. По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж можна йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, приходять до своїх батьків.
На вечір гуляння розпочинаються з новою силою. Хлопці влаштовують вертеп - своєрідну виставу, головними дійовими особами в якій є "Коза", "Пастух" та інші. Наступний, після Різдва, день - це день Богородиці. Треба вшановувати матерів і жінок, категорично забороняється працювати вагітним жінкам. До речі, жінкам у цей день, аби не нудьгувати, також дозволяється колядувати. Якщо на Багату кутю іній, або сніг - то літо мокрим буде.

А тим часом у Європі

Так, коли українці на Святвечір готують 12 страв, що символізують 12 апостолів Ісуса Христа, то чехи подають 12 сортів тістечок (на знак 12 місяців), а у Венесуелі діляться виноградом і з''''їдають по 12 виноградинок, задумуючи на кожен місяць свої бажання. Українці під час Святої вечері діляться церковною просфорою, а поляки - оплатком.
На Різдво французи п''''ють шампанське вино і їдять білу ковбасу, копченого індика та устриць. Угорці віддають перевагу рибному супові та печеному індикові, а під скатерки вони кладуть не сіно й часник, як українці, а ніж, оселку та гребінь. Поляки й чехи полюбляють подавати до святкового столу різноманітні рибні страви, особливо із коропа.
Ґрунтовно готуються до Різдва в Німеччині, де вже в період різдвяного посту плетуть ялинковий вінок і щотижня запалюють на ньому свічку. Перша з них згорає на чверть, а на четвертий тиждень спалюють усі свічки. На Святвечір вінок ставлять на стіл або вішають на стелю. 24.ХП німці ставлять ялинки в оселях і дарують дітям подарунки. Увечері всі збираються за святковою вечерею, до якої подають овочевий суп, картоплю під соусом, салат і печені яблука з горіхами. Другого дня (25.ХП), як і в Україні, німці провідують старших дідусів і бабусь. В цей день до святкового столу подають засмажену індичку (гуску), капусту та кнедлі під соусом. Як і українці, німці теж святкують 3 дні поспіль, тому 26.ХП вони просто відпочивають вдома.
Угорщина відома світові своїми пишними різдвяними благами для дітей. А італійці на площі св. Петра в Римі споруджують великий вертеп зі сценами Різдва Христового, хоча й не влаштовують у себе вдома святкової вечері.
Загалом же богослови називають Різдво центральною подією історії. Оскільки, Свята ніч має непересічне значення для сучасної цивілізації, бо й перебіг новітньої історії людства, і нинішнє літочислення сьогодні ведеться від Різдва Христового.

Дівчата і жінки полюбляють ворожити

Ворожіння прийнято ділити на так звані оказіальні, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, народження дитини, шлюбу тощо), та календарні, себто закріплені за тими чи іншими святами. Найзручнішими періодами для ворожіння і вважають переддень Різдва (Свят-вечір), Новий рік, Андрія, Катерини, Великдень, Івана Купала.
З давніх-давен ворожили по зорях та інших небесних світилах, по нутрощах тварин, сновидіннях, голосах "віщих птахів", лініях долоні, на зернах, квітах, за допомогою води, вогню, снігу тощо.
З цією ж метою використовували різноманітні речі: обручки, люстерка, гребінці, черевики, пояси, свічки та ін. Були й "професійні" віщуни. На Україні це — ворожки, ворожбити, знахарі, відьми , мальфари. У селянському побуті переважали самодіяльні ворожіння, які звичайно передували важливим етапам господарської діяльності або суттєвим змінам у приватному житті. Практикувались індивідуальні й колективні, суто жіночі й суто чоловічі ворожіння. Існували спеціальні обмеження щодо часу й місця проведення ворожіння. Як правило, ворожили увечері або вночі потай від чужого ока.
Наведемо кілька типових варіантів українських ворожінь. Якщо зварена кутя виходила з верхом, це віщувало верховаті стоги. Першу ложку куті підкидали до стелі. Якщо зерна куті прилипали до неї, чекали успіху у бджільництві. За довжиною стеблини соломи, яку витягали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий.
Різноманітними були дівочі ворожіння про шлюб. У новорічну або андріївську ніч рахували кілки тину (9 або три рази по 9); останній кіл із корою означав багате життя в шлюбі, обдертий — бідне.
Влаштовували також своєрідні змагання — дівчата перекидали чобіт через хату. Кому це вдавалося з першого разу, того очікував близький шлюб. Кидали чобота і через ворота на вулицю: куди покаже його носок, звідти й прийде наречений.
Ворожіння з півнем, куркою й решетом. Курку й півня зв''''язували за лапи й саджали під решето. Починалася бійка. І якщо переможцем виходив півень, командувати в домі буде чоловік, якщо курка - бути головою дружині.
Ворожіння на воску. У великий таз із водою під стародавні пісні лили розтоплений віск. По фігурах, які виходили у воді, намагалися відгадати майбутнє.
На Закарпатті роблять так. Постеливши солому та поклавши ланцюга під стола на Святвечір, можна забезпечити родину добробутом на весь рік, кажуть у селі Зарічево, що на Перечинщині. І вчать, як діточкам гадати на щастя. За словами Ганни Пекар:“Горіхи метали по соломі, і потім діти ходили, збираючи ті горіхи, і хто більше зібрав - тому було щастя і здоров’я, усього більше у наступному році”.
Здавна святками більше переймалися дівчата, але і заміжні жінки часто не оминали нагоди спробувати дати раду чоловіку-пияку, або розбишаці.
Щоби не бив хлоп жону, треба, коли хлоп йде ся мити, узяти сорочку ту, що в ній був, 3 рази рукави зав’язати і казати: “не тебе в’яжу, сорочко, а руки своєму хлопові, аби ня нигде не бив і нигде не кивав”.
А втім, звичаї, пов’язані з Різдвом - уже не стільки народна магія, як красиві традиції, що налаштовують на добро і здійснення бажаного.
У нашому краї перспективи врожаю овочів визначали за допомогою жевріючих вуглин, витягнутих із печі на Новий рік. При цьому кожній вуглині давали назву рослини, яку передбачалося вирощувати наступного року. Вуглина, що згоряла повністю, віщувала урожай відповідних овочів.

Кажуть, що Різдвяні ворожіння - правдиві. Можете перевірити.