Ужгород перетворюється на центр "вуличної торгівлі", "втрачає своє обличчя в архітектурному плані" і "промислово занепадає"

А гроші та землю розтягують так, ніби збираються забрати їх із собою у той світ. А людині скільки треба?

Місто Ужгород в минулому було споконвіку прогресивним промисловим та інтелігентним джерелом. За часи Австро-Угорщини та Чехословаччини було побудовано повноцінні на той час заводи та фабрики, на яких працювали містяни та жителі сіл навколо Ужгорода. Продовжувалась розбудова і за часи доби Радянського Союзу.

Промисловий розвиток в цілому Закарпаття при всіх негативах соціалістичної економіки, набував якісних зрушень.

Розпад Радянського Союзу став знаменною подією. Однак більшість людей залишились в злиднях, дехто чекав на зарплатню, дехто продавав батьківське майно, меблі, бібліотеки, хати. Дехто просто зламався та пірнув на дно пляшки. А дехто швидко зметикував, що у цьому хаосі ніхто про закони не дбатиме, і швиденько почав розкрадати заводи, фабрики, колгоспи, склади… І майже всі щось намагалися продавати. Так було розпродано та ліквідовано багато промислових об’єктів. Дожилися до того, що в нас не залишилось ні грошей, ні потужних виробництв.

Помалі Ужгород перетворюється на центр «вуличної торгівлі», «втрачає своє обличчя в архітектурному плані» і «промислово занепадає». А гроші та землю розтягують так, ніби збираються забрати їх із собою у той світ. А людині скільки треба?

Але не ухиляємось від теми. У кінці 1930-х років Ужгород активними темпами розбудовувався. Зокрема, було сформовано два нові мікрорайони - Малий та Великий Галагов, споруджено 71 будинок на 289 квартир, побудовано аеропорт і кінотеатр «Ужгород», будинок «Просвіти», тощо.

Окрім того, здійснювалося будівництво і в інших місцях Ужгорода. Так на Капушанській вулиці біля обласної лікарні з’явилися пологовий будинок та акушерська школа, а в кінці вулиці - м’ясокомбінат міста. Це було в 1927 році. З самого початку це була скотобійня. Згодом відкрили поряд і м'ясокомбінат, на якому випускали власну м'ясну продукцію. У свій час, років десь 15-ть тому м'ясокомбінат хотіли викупити німецькі та київські інвестори, щоб модернізувати об’єкт, який би наповнював міській бюджет. Однак, попри хорошу ціну, чомусь влада вирішила, що «вливати» інвестиції у цей об'єкт не варто. Хоча вже тоді комбінат був збитковий. Ліквідували його на початку 2000-х років.

Нині він стоїть геть закинутий і на території вже почали заробляти, правда що грою в пейнтбол. Частина земель належить «приватникам».

Як вдалося встановити, на підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради від 29.09.1995 №270 державне виробничо-торговельне підприємство «Закарпатм'ясокомсервіс» передано під керівництво приватному підприємцю Олегу Дмитренюку.

Це підтверджується і довідкою Головного управління статистики у Закарпатській області. Включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з присвоєнням ідентифікаційного коду № 385 (від 16.11.2010). А основний вид діяльності – виробництво м'яса і субпродуктів. Тільки передано. А різниця між орендою та приватизацією в тому, що при орендних відносинах не треба сплачувати гроші в держказначейство. Чи сплачувати мінімальну вартість.

А враховуючи, що земельна ділянка величенька за розмірами, то це тисячі й тисячі грошей, які б можна було спрямувати на ремонт доріг чи то фасадів. Гроші розтягуються на тендерах за участі близьких до представників влади фірм або потрапляють у тіньовий потік. У 2002 році земельну ділянку було викуплено частково, власник – Іванчо Олексій. Вартість становила 60 тисяч гривень.

Звісно, з одного боку, те, що в Новому районі немає м’ясокомбінату, то в більшій мірі добре, адже коли тільки будували цей об’єкт, то не було стільки багатоповерхівок навколо. А вже згодом м’ясокомбінат став доставляти ужгородцям дискомфорт і псувати життя через зловоння, яке поширювалося на 3-5 кілометрів.

А з іншого – це промисловий об’єкт, на якому працювало декілька сотень мешканців, це виробництво власної екологічно чистої продукції. Адже на комбінат звозилося м'ясо з багатьох куточків Закарпаття, навіть депресивного Волівця.

Виникає цілком нормальне запитання: «Невже не можна було перенести вже існуючий потужний об’єкт в інше місце і щоб в Ужгороді були не тільки , захаращені базари, кафе, розважальні та торгівельні центри?!

А між тим, до речі, до цього року земля чекала і нещодавно стало відомо, що на місці старого м’ясокомбінату тепер побудують новий супермаркет. Отож, робіть свої висновки.