В ужгородську "Дорогу життя" завітали рятувальники Закарпаття

Робота з підростаючим поколінням давно вже стала певною сталістю для працівників оперативно-рятувальної служби.

Малеча завжди вважалася так званим «м’яким матеріалом», якому найлегше прищепити те, що іноді так важко довести дорослим – від правил обережного поводження з вогнем до несумісності купання у водоймах і споживання алкогольних напоїв. Саме тому в останні роки «багряно-білий» пожежний автомобіль перестав бути дивиною на подвір’ї шкіл та дитсадків.

Рятувальники вбачають у таких зустрічах сенс, бо вони, принаймні, формують якусь віру та надію в те, що наступне покоління буде краще знати правила особистої безпеки, а відтак виїздів на трагічні пригоди буде менше. Також навряд чи варто приховувати той факт, що головна мета цих виїздів – навчально-виховна, тим більше, що діти розпізнають фальш набагато швидше ніж дорослі.

Днями пожежний автомобіль завітав на подвір’я медико-соціального реабілітаційного центру „Дорога життя”, що в Ужгороді, аби не навчати та виховувати дітей, а задля того, щоб подарувати їм радість. Вихованці цього центру не є звичайними дітьми - це діти з особливими потребами і єдине чого вони сьогодні потребують, аби їх проблемами переймалися не менше, аніж проблемами звичайних дітей, і навіть трохи більше.

Сьогодні в центрі навчається близько 40 дітей, які потребують більш пильної уваги та турботливого ставлення до кожного з них. Тому коли до головного управління МНС в Закарпатській області звернулися з проханням організувати для дітей «знайомство з пожежниками», відмовити їм було, щонайменше, незручно.

Звичайні люди біля цих дітей починають почувати себе ніяково та усвідомлювати власне щастя, яке подарувало їм життя. А ще вражає їх безпосередність, їх невтрачена можливість радуватися речам, до яких звичайні люди так швидко байдужіють.

Зазвичай під час виїздів до звичайних шкіл та дитсадків, свою роботу інспектори державного пожежного нагляду концентрують на двох речах – обов’язкового навчально-виховного моменту та ігрового. Під час першого рятувальники намагаються зробити наголос на основних моментах безпеки, наприклад нагадати, що номер виклику пожежної та рятувальної служб 101, а під час ігрового – віддають під пильним, але непомітним контролем дорослих, пожежний автомобіль «на поталу» дітям.

У «Дорозі життя» перша частина була дещо скорочена, а пожежники швидше орієнтувалися на питання дітей, аніж власне на підготовлені у таких випадках промови. А далі сталося те, чого певне діти з центру жадали найбільше – відчути себе «справжнім пожежником» - можливість одягнути каску вогнеборця, посидіти за кермом спецмашини, одночасно натиснувши на автомобільний клаксон та увімкнувши пожежну сирену. Потримати в руках стволи з незрозумілими назвами А та Б, побачити апарати на стиснутому повітрі і блискучі, схожі на космічні скафандри, тепловідбивні костюми, а також доторкнутися до речей, з якими щодня рятують людей.

Навіть у звичайних школах подібне дійство викликає неабияке захоплення та ейфорію, що супроводжується активним використанням мобільних телефонів у якості фотоапаратів. Схоже нічого не змінилося і цього разу – ті самі усміхнені обличчя, те саме захоплення «червоно-білим автомобілем», те ж «я перший» і те саме, майже безперервне гучання пожежної сирени.

Сорокахвилинна зустріч з дітьми промайнула якось напрочуд швидко, майже миттєво. Швидко та вправно складене по відповідним відсікам пожежно-технічне обладнання та озброєння, яке ще зберігає тепло дитячих рук, ревіння мотору та увімкнені проблискові маячки з сиреною. Своєрідне до побачення, з твердим переконанням та сподіванням на нову зустріч А вони чекатимуть, бо дітям з особливими потребами сьогодні так потрібна наша з вами особлива увага, повідомили UA-Reporter.com в Центрі пропаганди ГУ МНС в Закарпатській області.