Віктор Бодня: Мешканці Ужгорода найчастіше страждають на депресії та панічні атаки

Для того, щоб стати мудрим, хорошим, високоерудованим лікарем-психіатром і вміти лікувати своїх пацієнтів, допомагати їм в одужанні необхідно мати не тільки вищу освіту за своїми плечима, алей й досвід роботи та Божий дар для цієї професії, Батька Небесного, який завжди чекає від людей, які обрали цю нелегку, але дуже необхідну професію — цвісти завжди рясним цвітом на гілках буйного дерева, під пишною, мирною та благодатною кроною якого немічні, хворі, слабкі, вимучені, стражденні, обезсилені знаходять надію, милосердя, добро, допомогу, підтримку та порозуміння у важкі часи свого життя.

Саме до такої людини — лікаря-психіатра в. о. зав. Ужгородського психоневрологічного диспансерного відділення Віктора Вікторовича Бодні, ми звернулися із проханням розповісти нам більш детально про свою професію, роботу та про лікування людей, що страждають на різноманітні психічні розлади.

— Вікторе Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, про професію лікара-психіатра?

— Усе визначено у змісті слова «психіатрія», яке дослівно із грецької мови перекладається як «лікування душі». Тому усі ми, лікарі-психіатри, насамперед піклуємося про внутрішній світ людини та його здоров’я.

— Чи є лікар-психіатр спеціалістом у галузі клінічної медицини?

— Так, звичайно, що є. Ми тісно співпрацюємо з іншими лікарями- спеціалістами. У лікуванні своїх пацієнтів, ми використовуємо сучасні методи медицини та комп’ютери.

— Пане Вікторе, чи багато на сьогодні є психічних хвороб?
На сьогодні, психічних хвороб немало. Серед них є хвороби, які при ускладнені можуть у кінцевому результаті призвести до виникнення психічних хвороб: це гіпертонія, захворювання мозку та серця, артеросклероз.
За міжнародною статистичною класифікацією захворювань 10-го перегляду розрізняють 99 різноманітних психічних розладів.

— Які з них найпоширеніші серед мешканців Ужгорода?

— Найбільш поширеніші хвороби - це фобічні розлади, панічні атаки, депресії.

— У наш час досить розповсюдженою є депресія. Які симптоми цього захворювання та який вплив його на організм?

— На початку депресивного розладу пацієнти можуть скаржитися на певні соматичні симптоми (втому, біль). Подальше розпитування лікаря пацієнта, тобто співпраця з ним, дає змогу виявити й погіршення настрою або втрату інтересу до всього, інколи невмотивовану дратівливість. Основними діагностичними ознаками є зниження настрою чи сум, втрата інтересу до роботи та почуття задоволення (ангедонія). Часто присутні і такі додаткові симптоми, як порушення сну, відсутність почуття комфорту після сну, почуття провини або низька самооцінка, почуття тривоги чи неспокою, втомлюваність чи зниження активності, важкість при зосереджені уваги, збудженість або загальмованість рухів та мови, розлади апетиту, суїцидальні напади (різноманітні думки та дії), зниження статевого потягу.
У практиці лікаря загального профілю може спостерігатися маскована депресія — особливий варіант депресивного стану, що проявляється превалюванням у клінічній картині так званих «соматичних еквівалентів»: погіршеного настрою під виглядом функціональних розладів органів і вегетативної системи, тоді як власне афективні розлади є прихованими під соматичною симптоматикою і залишаються на другому плані та можуть бути виявлені лише під час відповідного дослідження. Серед соматизованих психічних розладів помітне місце посідають сенестопатичні явища — біль у різних ділянках тіла, парестезії, відчуття печії, що локалізуються в різних частинах тіла.
Не меншу роль відіграють вегетативні порушення: запаморочення, тахікардія, напади серцебиття, сухість слизових оболонок ротової порожнини, анорексія, дискінезія жовчних шляхів, закреп, зниження маси тіла, гіпергідроз, гіперестезія сечового міхура та ін.
Вирішальне значення для діагностики маскованої депресії має визначення власне афективних порушень, які не є виразними: злегка знижений настрій з переважанням безрадісності, втрата задоволення від життя, песимізм, почуття безнадії. Також спостерігаються тривожність, дратівливість, слізливість, погіршення уваги, пам’яті, притупленість розумової діяльності (розсіяність, незграбність, неможливість підтримувати розмову і т. ін.), ослаблення бажань, втрата інтересів у різних сферах та збіднення емоційного життя.
Однак, хочу зазначити, що депресивні розлади на щастя, виліковуються.

— Вікторе Вікторовичу, чи охоче пацієнти звертаються до психіатрів? Адже у населення нашої країни виникає не один із позитивних стереотипів про людей, які проходять лікування у «лікарів душ».

— Скажу відверто, не охоче… Майже 90% людей з психічними розладами звертаються насамперед по допомогу до ворожок, «цілителів», у кращому випадку, до невропатологів чи терапевтів. А до психіатра приходять тоді, коли перепробують «усе», коли хвороба переходить у хронічну форму і лікувати захворювання вже набагато важче.

— Скажіть, будь ласка, із власного досвіду: чи важко іти на контакт із пацієнтом і чи є співпраця між лікарем-психіатром і хворим?

— Усе це індивідуально. До кожного потрібен свій підхід. Є пацієнти з різними захворюваннями та різними характерами. Одні хворі самостійно звертаються і хочуть лікуватися, шукають допомоги, інших — приводять рідні і вони важко ідуть на контакт з медиком. Але найважче і найголовніше для лікаря-психіатра — це знайти спільну мову із хворим, увійти в довіру до пацієнта. При деяких захворюваннях саме порозуміння та довіра між лікарем та пацієнтом є основою медичного аналізу.

— Який прогноз відносно вилікування психічних розладів?

— Чим раніше пацієнт звернувся за професійною допомогою до психо-неврологічного закладу, тим прогноз відносно вилікування психічних розладів більш благоприємний. Скажу, що більшість психічних розладів виліковуються. В усіх інших випадках психіатр може значно полегшити страждання пацієнта, повернути його в звичайне середовище і до звичної діяльності.

— Чи є у лікаря-психіатра обмеження своїх професійних можливостей у лікуванні пацієнтів?

— Так, звичайно є. Уся справа в тому, що у кожного пацієнта, який звертається до лікаря-психіатра є свій особистий погляд на лікування, свої емоції та своє бачення на одужання . Сьогодні згідно новим законам, пацієнтам надається воля. Якщо назначено психічне лікування та консультація пацієнту, то тільки з його «доброї волі» воно може розпочатися своєчасно і принести через певний час хороший результат. Звичайно, окрім випадків, коли людина є соціально небезпечною. У такому разі особа вимушена пройти лікування у психіатра.
Також хочу ще додати до всього сказаного, що людині властиво ігнорувати душевні розлади, так, нібито особливо нічого не сталося, просто «стрес», який швидко мине. Іноді так і буває, але частіше це перший функціональний етап розвитку хворобливого процесу — організм ніби попереджає: «так більше жити не можна». Відсутність адекватного лікування веде до того, що початковий етап переходить в наступний – органічний, коли душа вже відболіла, хвороба соматизувалась, стала тілесною. Після чого, без сучасної фармакотерапії, а іноді і хірургії, не обійтись. Так, наприклад, за кордоном, у країнах, де люди дійсно турбуються про своє здоров’я, вони насамперед, звертаються до психіатра або психотерапевта. Це дає їм змогу швидше одужати і не затягувати свою хворобу на довгий період часу «в темну скриньку».

— Щиро дякуємо Вам, пане Вікторе, за відверту та щиру розмову.

Т. Горянка, В. Попович