ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Владика Мілан зичить закарпатцям щодня мати хліб насущний і духовний

    11 квітня 2021 неділя
    Владика Мілан: "щоб усі мали й щоденний духовний хліб"

    Різдвяно - новорічні свята перетворюють наші будні на шалену гонитву за подарунками, покупками до столу... А ще ж треба відвідати дитячий ранок, завершити справи на роботі, приготуватися до «корпоративу» тощо.


    Одним словом, «суєта суєт». І лише на Святвечір трохи маємо затишку за родинним столом, а відтак на Різдво – у Божому храмі. Та проблеми мирські й духовні обтяжують і наших пастирів.

    Про це розмова з Апостольським Адміністратором Мукачівської греко-католицької єпархії, владикою Міланом. Дякувати Богу, маємо керівників, які хочуть відновити справедливість

    – Владико, нещодавно – Мукачівська греко-католицька єпархія відзначила 20-ліття виходу з підпілля. Які проблеми за цей час вдалося подолати, а які залишилися?

    – Для людини 20 років життя – то є багато, та для історії Церкви, яка нараховує два тисячоліття, – це коротенький період. Усе ж мушу сказати, що за цей час відбулося чимало позитивного і негативного. Насамперед хочу подякувати Господу Богу, що закінчився тривалий період переслідування нашої Церкви. Два десятиліття тому ми ще були позбавлені всього, тож треба було відроджувати духовність в усіх напрямках. У дев’яності нам повернули 130 церков (30 % із тих, які мали греко-католики до 1949 року). Для нас це було надзвичайно важливо, бо громади, які відновлювалися, найперше стикалися з питанням: а де ж молитися? Спершу не бралися за спорудження нових храмів, бо сподівалися, що справедливість переможе і відібрані приміщення повернуть. Проте час минав і прийшло розуміння, що справедливості на цій землі немає, тому прийняли стан справ таким, яким він є, взявшись за будівництво. Донині ми вже спорудили й освятили 135 нових церков і каплиць, значну частину з повернених храмів відновлено. Правда, чимало їх ще потребує облаштування, встановлення іконостасів тощо. Маємо проблему з парафіяльними приміщеннями, більшість із яких і досі не повернуті нашій Церкві. Нині провадимо ще 100 будівництв: 65 церков та 35 парафіяльних будинків. Це великий тягар, який лежить на нашій єпархії. Але я вдячний усім людям доброї волі, які проявляють милосердя і допомагають нам у вирішенні цієї складної проблеми. Великим успіхом є спорудження нової семінарії, до чого найбільше прислужився покійний владика Іоан. Її будівництво закінчилося у 2004 році. Нещодавно нам повернули й парафіяльний будинок на вулиці Цегольнянській в Ужгороді, тож люди, які майже два десятиліття молилися під дощем і снігом, нині мають можливість славити Господа, маючи дах над головою. Також із допомогою місцевих та закордонних спонсорів триває реконструкція єпископської резиденції. Звісно, не на останньому місці й духовне відновлення. За цей час багато людей наважилися знову визнати себе греко-католиками. Нині маємо понад 400 громад, до нас йде молодь, діти. Та мушу сказати, що ця праця за нинішніх умов нелегка. Хочемо більше залучати молодь, але ми обмежені й фінансовим становищем, і браком приміщень. Частково вирішить цю проблему повернення резиденції. Та найважливіше, щоб приходили люди до храмів, бо не будуємо їх для того, аби вони пустували. Працюємо з людьми і в соціальному плані: утримуємо три дитсадки, один дитячий будинок сімейного типу, будинок для пристарілих в Усть-Чорній та незабаром такий відкриємо і в Ужгороді.

    – Вирішення багатьох проблем залежить від взаємодії з владою. Які стосунки Мукачівської греко-католицької єпархії з обласною та місцевими владами? Чи йдуть Вам назустріч у вирішенні питань?

    – Думаю, що маємо взаємне порозуміння. Оскільки центральна влада не дуже переймається нашими проблемами, то якби не було співпраці з місцевими керівниками, ми мало чого досягли б. Держава, окрім загальних рекомендацій про повернення церковного майна, нічого більше не зробила, тож вирішення усіх проблем лягло на плечі місцевої влади. Дякувати Богу, маємо керівників, які докладають зусиль, щоб відновити справедливість. Гадаю, усі вже бачать, як нині виглядає фасад резиденції в Ужгороді – це обличчя міста. Тому хочу щиро подякувати всім, хто старається допомогти якомога швидше вирішити проблеми. Насамперед Іванові Балозі, який докладає великих зусиль для якнайшвидшого завершення спорудження бібліотеки УжНУ та повноцінної передачі резиденції її законним власникам. Загалом, розмови з представниками влади усіх рівнів у нас коректні, бо на Закарпатті живуть цивілізовані люди різних
    національностей. Тому як співгромадянин я почуваюся тут дуже добре. Карпати нас не ділять.

    – Вже досить довго на державному рівні у нас триває дискусія про розкол та об’єднання Православної Церкви. Натомість Греко-католицька в Україні організаційно також не єдина. Наскільки це питання актуальне і чи обговорюється в духовних колах?

    – Хочу сказати, що це принципово різні речі. Православні церкви в Україні не є в сопричасті, часто навіть не спілкуються і живуть, справді, як різні конфесії. Натомість Греко-католицька Церква єдина у Вселенській Церкві. Ми поєднані через Святий Престол і прямим спілкуванням. Я особисто не бачу в нас такої проблеми, яка є в українському православ’ї. Ми співслужимо, постійно спілкуємося на всіх рівнях, починаючи від пасторальних до участі у Синоді. Однак дехто робить проблему там, де її немає. Карпати нас не ділять, греко-католики в Україні мають багато спільних духовних проблем над вирішенням яких спільно працюють. Не відчуваю жодного поділу, бо його просто немає.

    – Тривалий час християни східного обряду користуються у церковному житті старим Юліанським календарем, тоді як у світському – новим Григоріанським, як і католики та протестанти. Знаю, що й деякі православні церкви також прийняли його. У нас же й досі святкування нового року припадає на піст, а Різдво відзначаємо після нового року, що є, по суті, історичним нонсенсом. Немає планів переходу християн в Україні, зокрема греко-католиків, на Григоріанський календар?

    – Таке питання теоретично існує. Дійсно, ще на початку минулого століття на Григоріанський календар перейшла Грецька православна Церква. Також прийняли його Болгарська та Румунська Церкви, але всі вони водночас святкують пасхалії за старим календарем, хоча стабільні свята відзначають за Григоріанським. На мою думку (і знаю, що це відчувають багато християн), така дихотомія, роздвоєність недобра. Тим більше, що держава використовує Григоріанський календар. Є кілька проектів подолання цієї проблеми. Гадаю, поступово ми прийдемо до того, що всі християни Землі святкуватимуть разом. Лише не знаю, коли цей момент настане, але однобічно за наших обставин ми його вирішити не можемо. На новий календар також перейшли християни східного обряду Словаччини та угорськомовні греко-католики Закарпаття. Останнім було трохи легше, бо їхні одноплемінники віддавна відзначають свята по-новому, тож вони просто долучилися до них. Повністю греко-католики можуть вирішити це питання лише разом із православними спільно для всієї держави.

    – Ваше Преосвященство, нині закарпатці, як і більшість громадян України, потерпають від фінансово-економічної кризи, відтак питання духовності можуть відійти на другий план. Що може у таких умовах зробити Церква? Як допомогти людям, які змушені виживати, не втратити віру?

    – Наша Церква дбає про заробітчан. Маємо духівників, які служать нашим людям в Італії, Іспанії, інших країнах. Серед таких і наші священики, хоча ця робота організована Києво-Галицьким Верховним Архієпископством. Однак, через матеріальні питання, Церква, на жаль, має дуже мало можливостей допомагати людям. Хоча й за таких умов намагаємося це робити – через «Карітас», збираємо й роздаємо гуманітарну допомогу потребуючим, та це крапля в морі, яка не вирішує головної проблеми. Зрозумілим є, що саме держава повинна дбати про матеріальне благо своїх громадян. Із досвіду розвитку європейських країн бачимо, що багато соціальної роботи, яку колись виконувала Церква, нині відійшло до держави, зокрема, питання охорони здоров’я. Нині йдемо до лікарні, де ніби все має бути безкоштовним, а насправді ж багато чого треба купувати. Не дай Боже хворіти! Це величезна проблема і Церква хотіла б допомогти, та, на жаль, є бідною. Знаєте, коли читаю у газетах про великі статки Церкви, то хочу сміятися. Однак було би це комічно, якби не було насправді трагічно. Тож, хтось хоче перекинути ці проблеми на нас, хоча багатих людей в Україні є немало, та, запевняю вас, не в рядах духовенства нашої Церкви. Чимало наших священиків ледь зводять кінці з кінцями. Тому шукаємо можливість посприяти в окремих випадках, але змінити систему загалом ми не можемо. Заохочуємо людей допомагати ближнім, проявляти християнську любов і терпіння, переконуємо ставитися до ближнього як до брата, ділитися з ним. Як на мене, це дуже важливо, і дякувати Богу, що нині милосердя не заборонене, як це було за радянської влади.

    – Свого часу, будучи в Італії, я з подивом спостерігав, як діти слухають музику та грають із м’ячем на спортивних площадках одразу біля церкви. У нас, переважно, якщо дитина чи підліток навіть заговорить голосно біля храму, одразу відчує на собі «виховний момент». Але ж проблема залучення молоді до Церкви є актуальною для всіх конфесій. Чи маєте власні напрацювання щодо цього?

    – Мушу сказати, що в Італії Церква в цьому напрямку працює ще з XIX століття. Нині практично кожна громада там має так звану Ораторію – приміщення, де збираються молоді люди, не тільки спілкуються на релігійні теми, а й можуть провести свій вільний час, оминаючи сумнівні дискотеки чи бари. Також там є обладнані спортмайданчики. Звісно, було би добре і в нас організувати щось подібне. Постійно наголошую на цьому. Вже й священиків маємо, які знаходять можливість організувати заняття з підлітками. Цього літа близько тисячі молодих людей відпочили у нашому духовному центрі в с. Анталовці. Для розширення цієї роботи потребуємо приміщень. В Ужгороді нині можемо займатися з дітьми лише на вул. Богомольця, а після повернення парафіального будинку на Цегольні організуємо заняття й там. Усе ж маємо багато місць, де духовні наставники проводять катехизацію, організовують різноманітні молодіжні акції та спортивні змагання. Тому потрохи ми цю роботу розвиваємо, бо вже є більше й священиків, підготовлених для такої роботи, з відповідним розумінням та можливостями.

    – Незабаром християни східного обряду святкуватимуть Різдво Христове. На що звертатимете особливу увагу вірників у своєму нинішньому різдвяному посланні?

    – Основною тезою буде те, що Господь принизився, став Людиною заради нас. Нам також у житті іноді треба принизитись, приборкати свою гординю і шукати діалог із ближніми. Насамперед у сім’ях. Заохочуватиму братів і сестер скористатися цими чудовими різдвяно-новорічними святами, щоб бути разом зі своїми рідними, поспілкуватися з ними, разом прийти до церкви, адже це дуже важливо. Багато сімей сьогодні розлучені і заклопотані роботою, тому треба знайти спільний діалог через примирення. Адже Господь об’єднує і зцілює духовно.

    – Нещодавно Ви були у Ватикані й розмовляли зі Святійшим Отцем. Про що йшла мова?

    – Це була духовна зустріч, загальна аудієнція, яку Папа дає щосереди для священиків, вірників та людей з усього світу. Це феномен, коли кожен бажаючий (щоразу до 10 тисяч людей) може зблизька побачити Святійшого Отця і послухати його духовну науку – науку пастиря, який сяє любов’ю і добром. Після цього кожен присутній єпископ має нагоду привітатися зі Вселенським Архієреєм. Я скористався цією нагодою і привітав Святійшого Отця Бенедикта ХVІ із наближенням різдвяно-новорічних свят, висловив щирі побажання від нашої єпархії та просив благословення для вірників Мукачівської греко-католицької єпархії і дозволу передати його прихожанам і всім людям доброї волі на Закарпатті. Цим користаюся, тому всюди вітаю закарпатців і від імені Вселенського Архієрея.

    – Ваші побажання, владико, читачам «Старого Замку «Паланку» та всім закарпатцям із нагоди Різдва та Нового року...

    – Щиро бажаю всім закарпатцям, аби й наступного року мали все необхідне для життя, той щоденний хліб, про який молимося до Господа. А ще – щоб усі мали й щоденний духовний хліб, могли поєднуватися зі Спасителем у таїнстві Святої Євхаристії, аби могли прийняти радість і спокій, а в душах панував мир. Бажаю, щоб врешті-решт ми могли бути даром один для одного. Це буде супер!

    (Петро Поліха)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 
    Vote down!

    Пунктів: 2

    You voted ‘down’

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору