Закарпатське Чумальово відгуляло День села (Фото, оновлено)

Це село в Тячівському районі Закарпатської області в неділю, 3 травня, святкувало власне 650-річчя…

Кілька разів і як ніколи довго у неділю в Чумальові – селі, що розкинулося на правому березі Тереблі, де вона виривається з тісних міжгір’їв на широку долину – калатали дзвони. Сповіщали про подію, що мала відбутися тут уперше, – День села. Присвячувався він 650-річному ювілеєві села.

В фаворі – юристи та лікарі

Ніколи чумалівці не бачили в себе стільки люду, скільки його зібралося на сільському стадіоні. Свято відкрив і привітав гостей сільський голова Іван Лях. Сказав, що відтепер це свято стане традиційним.
Потім і він, і інші виступаючі з вдячністю згадували про багатьох людей різних професій і поколінь, які збагачували історію Чумальово та прославляли його.
Дуже багато таких у новітні часи. Наприклад, юристів, які працюють суддями і прокурорами, адвокатами у різних куточках України, Росії серед чумалівців є, принаймні, десятеро. Вихідцями з цього села є стільки ж діючих лікарів, а ще – по двоє керівників банківських філій і кандидатів наук; журналіст, художник, пожежник… Окремі працівники органів внутрішніх справ встигли дослужитися до звання підполковників. Не один і не два чумалівці , переїхавши на постійне проживання до інших сіл і міст, стали там лідерами органів місцевого самоврядування. Серед них, насамперед, згадаємо міського голову Тячева Івана Ковача, який активно сприяв проведенню цього свята.

26 осіб – священнослужителі

Але найбільшу погоду в селі зробили … священнослужителі. Бо Чумальово дуже релігійне. Окрім церкви Покрова Пресвятої Богородиці, історія якої нараховує майже два століття, тут від 1929 року діє Свято-Вознесенський монастир. Навіть у радянські часи з їх войовничим атеїзмом чумалівці не дозволили владі його закрити. У цій обителі є 70 черниць, які дали Богові обітницю, все життя присвятили йому. Загалом, стверджують сільські статистики, 26 вихідців із Чумальова стали священиками і служать у православних парафіях у різних куточках України та за її межами, ще кілька займають високі посади у керівництві Української Православної Церкви (УПЦ).

Особливо тепло вітали людей, які внесли найбільший внесок у виховання юних чумалівців кількох поколінь, – педагогів місцевої школи та дитсадка. Серед нагороджених пам’ятною медаллю були і ветерани праці Розалія Андріївна Бедзір (39 років пропрацювала в дитсадку, більшість цього часу очолюючи його) та Марія Іванівна Лях (на фото). Таких нагород удостоєні Ольга Степанівна та Михайло Васильович Онуфрій. Їхній стаж у подружньому житті – 55 років. Медаль отримала і вчителька Олена Василівна Стойка, деякі інші їхні колеги.
Коштовні подарунки одержали подружжя, котрі прожили в шлюбі по 40 і більше років. Їм дарували телевізори: всього одержали 10 апаратів. Серед нагороджених – вчительське подружжя Марія Юріївна та Михайло Орсаг, які прожили в подружжі 53 роки.
Відтак місцеві священики, які очолюють парафії в сільській православній церкві та Свято-Вознесенському монастирі, відправили службу, освятивши виготовлені напередодні прапор і герб села.

Від дошкільнят і троїстих музик…

З початком незалежності Чумальово втратило дитсадок – той самий, через який пройшли всі люди, названі вище.
І ось не так давно, вже в новому тисячолітті в селі знову відкрито дитсадок, який прагне розвивати кращі традиції попереднього закладу. Його тепер очолює Тамара Антонівна Маркуш– колишня вихованка цього закладу. У окремому наметі, яскраво оформленому на стадіоні дитсадком, зустрілися педагоги кількох поколінь – завідувачі, вихователі, нянечки. Згадували минуле і оцінювали перспективи. Це була щемна зустріч.
Після виступу вихованців дитсадка на великій сцені (цікаво, що виконували пісню, та під час виконання не включився музичний супровід, діти проспівали акапельно, без супроводу) їх привели сюди для перевдягання. Вся малеча – у яскравому національному вбранні, придбаному за спільні кошти як батьків, так і місцевого бюджету.
Не зайве сказати, що й колишні чумалівські культпрацівники не осоромилися: вони вдягли народний одяг і згадали молодість, заспівавши улюблених пісень. Трьох співочих подруг зорганізувала активний член агіткультбригади Надія Місарош.
Відтак своє слово сказав колектив троїстих музик сім’ї Шіманів із селища Солотвино: нагадав, як звучать скрипка, баян і бубен. Сценою заволоділи професійні виконавці – дует Ужгородського районного будинку культури у складі Тетяни та Сергія Раховських.

… до заслуженого Закарпатського народного хору та Івана Поповича

Але найбільш очікуваним, звичайно, був заслужений Закарпатський народний хор. Цей колектив, який третій рік поспіль очолює Наталія Петій-Потапчук, днями отримав звання академічного. І ось разом із оркестром і танцювальним складом приїхав у глибинку, щоб вітати верховинців. Музичне вітання пробилося до самісіньких сердець.
Виступали з тієї сцени й менш імениті виконавці та колективи. А дзвінкий «цвях» у завершальну частину свята вбив не хто інший, як народний артист України, співець Карпат Іван Попович. Він та його артисти півтори години звеселяли публіку, що приїхала з усіх довколишніх сіл, з Тячева, Хуста, Мукачева.
Закінчилося гуляння величним феєрверком.
До речі, того ж дня ще одне село на ріці Теребля відзначало свій День. Це – гірська Колочава, віддалена від Чумальова всього на 25 кілометрів угору течією річки.
Ріка Теребля несла течією вниз, аж до місця її впадіння в Тису, хвильки доброго настрою, викликаного радісним хвилюванням тисяч людей на її берегах…
Василь БЕДЗІР, cпеціально для UA-Reporter.com
Фото автора

ЧУМАЛЬОВО. Історична довідка

За легендою, назва села походить від прізвища його першого жителя Чумаля: він на початку XIV ст. втік від феодала з Углі та поселився тут, на правому березі річки Теребля (угорською – Талабор). Як пише угорський історик В.Белої, правобережна частина тієї місцевості, де Теребля збігає з гір і виходить на широку долину, була заселена близько 1350 року. За даними історичних актових документів, у 1406 році в поселенні Чумальово (угорською мовою звучало як Чомальфолво) нараховувалося вже 12 дворогосподарств.
Перші поселення чумалівців з’явилися в урочищі Забереж, тобто у західній частині нинішньої території села, на підвищенні. Уздовж урочища, краєм рельєфного кордону, утвореного самою природою, у давнину проходив берег річки Теребля. Про це сьогодні свідчать будова грунту та характер місцевості. В пізніші часи річка перемістилася на схід і нині протікає посередині між селами Чумальово та Кричево.
На півдні села розташована гора Микотина, яка увінчує долину та є своєрідним сторожем села. Вона ж впливає на його кліматичні умови.
Перші статистичні відомості про Чумальово відносяться до 1839 року. Тоді село входило до Хустського округу Мараморського комітату, тут проживала 621 особа. А в 1901 році Чумальово нараховувало вже 1394 мешканців і на той час воно вже належало до Тячівського округу Марамороського комітату.
В 1878 році в Чумальові почала діяти церковно-приходська початкова школа, в перший клас якої вступили діти, народжені в 1870-1871 роках. Першим вчителем був угорець на прізвище Ліхтей. Село було визволено від фашистських окупантів Червоною Армією 24 жовтня 1944 року. А вже в наступному, 1945-му, нова влада відкрила в Чумальові семирічну школу, яка в 1961 році стала восьмирічкою. І лише починаючи з 1991 року учні села почали здобувати базову середню освіту в школі І-ІІ ст., яку в 2001 році реорганізовано в загальноосвітню школу І-ІІІ ст.
Щодо духовного життя села, то у церковній статистиці за 1893 рік про село Чумальово говорилося наступне: « Чумальово – це стародавня сільська і церковна громада. Церковна парафія цього села входить до складу Тереблянського церковного повіту. У парафії є кам’яна церква Покрова Пресвятої Богородиці, що була освячена у 1878 році».
У 1925 році у селі було створено окрему православну громаду, священиком якої був Василь Країло. А з 1929-го розпочинає свою духовну діяльність чернеча обитель – Свято-Вознесенський монастир; першою ігуменією була Марія Рибар з Дубового. Інших релігійний конфесій, крім православної, тут немає.
В різні періоди історії, за різних влад обличчя села змінювалося на краще. З висоти сьогодення його мешканці оцінюють добрі справи колишніх і теперішніх керівників установ і організацій, колгоспу і радгоспу, сільських голів. Кожен вносив свою посильну частку у розбудову, зміцнення економічних і культурних зв’язків, поліпшення благоустрою. За це їм велика шана і вдячність від нащадків.