Закарпаття. У засвіти відійшла знана вчителька зі Свалявщини...

Учительку, яка померла на 84-му році життя з неділі на понеділок, поховали у вівторок – попрощатися перед останньою земною дорогою прийшли родичі з Голубиного, педагоги-колеги, односельці, мешканці сусідніх населених пунктів, колишні учні. Віриться, що у Дусині її яскраве життя, чудові уроки, настанови та ради-поради пам‘ятатимуть довго-довго...

Ця вчителька, душа якої вже покоїться на небесах, а тіло знайшло спочинок на сільському цвинтарі села Дусино, що стало для неї рідним на майже шістдесят літ, відійшла у потойбіччя після важкої хвороби. В останні години земного буття біля матері, свекрухи, бабусі, дружини у хаті були найрідніші люди: син, невістка, онуки, чоловік – відчувалося, що серце б‘ється все слабше та слабше. І хоча в останні місяці жінка мучилася, вона тихо та несуєтно відійшла за межу. Слід сказати, що тутешніх дітей вчила не просто писати або читати, лічити чи рахувати, вона формувала у них смак до рідної мови, вміло викладати думки та вправно володіти словом у писемному й усному спілкуванні. Наголошувала: філологами всі не станете, але у дорослому віці підете у світи й зобов‘язані будете правильно писати та говорити.  Мешканці Дусина, куди з чоловіком Іваном Гучковичем (з ним доля молоду сім‘ю розлучила у далекому вже в часі 1972 році) вони переїхали з сусіднього Плав‘я, де М. М. Безик (у дівоцтві) працювала у сільській бібліотеці, цю безрадісну вістку прийняли з сумом і печаллю. Що й не дивно, адже ця відома філологиня, про яку наша газета кілька разів писала, української мови та літератури вчила не одне покоління юних дусинців, плав‘ян, росошан, плав‘ян, лопушан і навіть тибавців і маломартинківчан. І прищеплювала знання, досвід, навички, уміння так, як того веліли тодішні порядки – вимагала досконало знати свій предмет, до якого залюбки дарувала свої серце, любов і вічні людські істини. І хоча тоді не вельми модними були презенти, але покійна Марія Михайлівна нерідко за прекрасні уроки з укрмови отримувала від вдячних учнів букети польових квітів.

Принаймні, так було заведено у 70-х роках минулого століття – учні на перерві бігли у бережка, що за школою, збирали весняні чічки та підносили вчительці за науку.   Одним-двома словами-реченнями не передати, наскільки учні Дусинської середньої школи любили цю красиву та вродливу вчительку. Не тільки за доброту, людяність і принциповість, але за грамотність, начитаність, освіченість, адже вона бездоганно знала мову та вимагала цього від своїх підопічних. 

А народилася майбутня філологиня у Голубиному – справжній колисці знавців рідної мови, українського слова, що також спонукало і її здобути вищу освіту на філфаці УжДУ. Шкільні уроки Марії Михайлівни багатьом пам‘ятні дотепер, і коли вона після смерті першого чоловіка пов‘язала свою долю з учителем П. Д. Фотулом і взяла його прізвище, педагогічно-шкільний колектив полегшено зітхнув: нарешті в її серце, в її життя прийшов цей поважний, спокійний і надійний чоловік. Гарна була вчительська пара – це визнавала уся Свалявщина. Шкода, що нічної понеділкової пори подружжя Фотулів "розійшлося" у різні боки – її земне життя згасло навіки, а він, на жаль, став удівцем.  Ось така талановита та людина з іменем цього тижня пішла од нас. Із болем у серці доведеться визнати, що вже ніколи ані рідні, ані близькі чи односельці, ні знайомі не отримають її підтримки, не скористаються її мудрою порадою, не почують мелодійного співочого голосу цієї жінки, яка майже півстоліття сіяла добре, розумне та вічне у душі кожної дитини.

Життя совісної й співчутливої М. М. Фотул – це скарб, подарований усім тим, які ходили до Дусинської середньої школи. Без перебільшення: вони, як і численні колеги та приятелі, її любили, поважали, бо мала чуйне, добре серце, за материнську теплоту та розуміння, за те, що завжди підтримувала ініціативу, заохочувала творчість, помічала та схвалювала найменшу іскринку нового. Небесного вам царства, покійна дусинська філологине! Спасибі, що ви гідно жили на цьому світі, що простелили дорогу в доросле життя сотням сельчан, а ще: народили двох синів, які вже мають своїх дітей, тішилися онуками та правнукам, любили невісток, спілкувалися з сватами, раділи іншим земним благам, завжди були в мирі з сусідами, які також шанували і вас.

Вічна вам пам‘ять, Маріє Михайлівно!