Завтра в Карпатах вшановуватимуть апостолів Петра і Павла

12 липня Церква вшановує верховних апостолів Петра і Павла. Під час цього християнського свята відбувається чимало народних обрядодійств, які мають глибоке праукраїнське коріння та є відгомоном традиційних хліборобських і скотарських свят наших предків. Чимало петрівських обрядів збереглося в Карпатському регіоні.

Апостоли Петро і Павло.

“Особливої шани цього дня удостоювали найстарших чоловіків у родині, – розповідає Мирослава Цюцьмаць, головний спеціаліст із питань збереження нематеріальної культури відділу культури і навчальних закладів Головного управління туризму і культури Івано-Франківської ОДА. – Таке пошанування людей поважного віку збереглося на честь того, що апостола Петра традиційно вважають найстаршим серед учнів Христових. Після Богослужіння вся родина збиралася в господі старині та надягали йому на голову дубовий вінок як символ міцності, твердості та довголіття. Вважали: що більше дубових вінків принесуть родичі, то довше житиме поважний ґазда”.

Святого Петра в Україні традиційно називали ще й покровителем пастухів. Хлопці-підлітки, які, як правило, пасли череди, проводили поміж собою своєрідні змагання, під час яких визначали старшого. Вони бігали наввипередки, лазили на дерева, перепливали річку, визначаючи в такий спосіб найсильнішого та найспритнішого, який ставав старшим пастухом.

Старші парубки діяли оригінальніше: за селом викопували рівчак, який нагадував стіл. Посеред цього земляного валу робили дві ямки, куди клали пляшку та чарку, й починали пити. У кого першого посоловіють очі, той покидає товариство. Залишався найстійкіший. Він і старшинував увесь рік у парубочій громаді. За цим спостерігали старші чоловіки, які уважно стежили, щоб комусь не стало зле.

“Незважаючи на те, що чимало етнографів стверджують, ніби петрування належить до, так би мовити, “чоловічих” свят, у цей день є й суто жіночі обряди, – продовжує пані Цюцьмаць. – У покутських і наддністрянських селах існував обряд “Петрового права”. Батько старшої дівчини, яка не знайшла собі пару, садовив її на прикрашену рушниками та квітами тачку й возив селом. Заїжджаючи в кожну хату, де були нежонаті парубки, пропонував їм одружитися, розхвалюючи на всі лади свою доньку та розповідаючи про її придане. На голові в петрівниці (так називали цю дівчину) був вінок із васильку. Це символізувало, що вона вже померла як дівчина, бо із цим зіллям ходили тільки на похорон.

Якщо батьки майбутнього жениха виходили та приймали майбутню невістку, кладучи їй на голову вишитий рушник, то відразу ж домовлялися про весілля. Після цього такі заручини ніяк не можна було розірвати. Бо вважали, що то святий Петро поблагословив цю пару. Якби хтось відмовився від “подарунка” апостола, то не лише жодна дівчина в селі не вийшла б заміж за того парубка, а й з його родичами ніхто не розмовляв би.

Окрім того, жінки, чиї чоловіки любили задивлятися на чужих молодиць, напередодні свята намагалися спутати ноги благовірного червоною стрічкою, освяченою в церкві на Йордан. Протягом петрівського посту жінка мала носити її у своєму волоссі. Старі покутянки кажуть, що, коли жінка це зробить, то чоловік триматиметься її та хати, як цей кісник волосся.

Львівська Газета

UA-reporter.com
У православных и греко-католиков 23 июня начался Петров пост