Минулого року п’ятеро закарпатських підлітків наклали на себе руки

І от нещодавно громадськість сколихнула звістка про те, що чотирнадцятирічна школярка з Тячева закінчила життя самогубством. Чому таке стається і чи можна запобігти нещастю, — намагалися з’ясувати у прес-центрі “Закарпаття”.

“Я б хотіла наголосити, що ми таку статистику не ведемо, а отримуємо оперативну інформацію від правоохоронців”, — одразу зазначила керівник Служби у справах дітей Закарпатської ОДА Світлана Якімеліна. За її словами, минулого року поступило 5 інформацій про випадки із летальними наслідками. “Всі суїциди вчинені дітьми підліткового віку, більшість з яких – хлопці. Наша служба проводила аналіз, що це за діти, в яких сім’ях виховувалися. В результаті виявилося, що у чотирьох випадках це були діти із повних та забезпечених сімей, тобто сигналів, що це неблагополучні сім’ї чи що щодо дітей проводяться утиски, такого не було. Лише в одному випадку це була неповна сім’я, і мама знаходилася на заробітках за кордоном”, — зазначила Світлана Якімеліна. За її словами, випадок із дівчинкою у Тячеві цього року перший і, сподіватимемося, останній. Хоча, на жаль, повідомлення про спроби самогубства час від часу з’являються на сторінках ЗМІ. Буквально вчора, 25 квітня, поширилася інформація про те, що 11-тикласник однієї зі шкіл доставлений у Мукачіську дитячу лікарню із отруєнням лікарськими засобами, котрий таким чином намагався звести рахунки з життям. Що стає причиною таких вчинків, наслідки яких часто стають непоправними?
На переконання кандидата психологічних наук, доцента кафедри соціальної роботи, психології УжНУ Маргарити Вовканич, основна причина таких кроків — особливість дитячої психіки, її відмінність від психіки дорослих, які часто навіть не замислюються, що незначні на їх погляд події стають для дітей, а особливо підлітків, справжньою трагедією. “Самогубство — це добровільне усвідомлене позбавлення себе життя, а діти до 18 років — за законодавством — вважаються недієздатними, адже за законами розвитку психіки людини це ще дитина, яка не може усвідомити наслідків свого вчинку. І тому, власне, про самогубство, як проблему людини, ми можемо говорити тільки про осіб старших 18 років. Тому — це проблема батьків, держави, політики, а не проблема самих неповнолітніх. Якщо говорити про осіб до 14-річного віку, то про самогубство говорити взагалі не можна, оскільки в цьому віці дитина важко уявляє абстрактність понять і тому, коли приймає рішення про позбавлення себе життя, вона не усвідомлює, що це неповоротний процес, що це все насправді і назавжди”, — наголосила психолог. За словами Маргарити Вовканич, нерідко у такий спосіб дитина висловлює протест, намагається привернути до себе увагу, втекти від проблем, або ж навіть наслідувати когось. Останній пункт особливо стосується дітей, яким ще не виповнилося 10 років. Таке може статися, якщо дитина бачила чи чула про подібне в результаті того, що хтось із членів родини так вчинив, або ж під впливом ЗМІ, зокрема телебачення. “Говорити про якісь обдумані цілеспрямовані дії осіб віком до 10 років абсолютно важко. Це якісь ситуативні проблеми: сьогодні ситуація на 16:30 склалася так, і дитина вчинила так, після 18-ї години ситуація зміниться, і дитина поводитиметься зовсім по-іншому”, — пояснила Маргарита Вовканич.
На переконання Маргарити Дмитрівни, саме через особливості дитячої психіки дуже важко проводити слідчі дії, тому правоохоронці, адвокати, прокурори, які беруться за розслідування подібних справ, мають бути справжніми професіоналами.
Стосовно впливу на світогляд і психіку дітей всесвітньої павутини та, зокрема, соціальних мереж, які об’єднують мільйонні аудиторії, психолог зазначила: «з одного боку, це позитив, адже діти ознайомлюються з інформацією, яка раніше була недоступною широкому загалу, а з іншого — багато інформації дається неконтрольовано, а це може призводити до багатьох негативних і навіть трагічних наслідків». І хоча фахівці не мають змоги контролювати інформацію, яка переглядається дітьми та підлітками в інтернеті, та все ж таки мінімальні спроби вплинути на ситуацію робляться. «У нас підписаний спільний наказ із управлінням МВС України в Закарпатській області з приводу відвідувань торгівельних закладів стосовно продажу дітям алкогольних напоїв і відвідування ними інтернет-клубів. Щоправда, виникало питання: чи мають бути діти у клубах в першій половині дня, коли вони повинні бути на заняттях? Та чи доцільне воно, адже певна кількість закарпатських дітей навчаються у другу зміну. Та все ж ми звертали увагу працівників інтернет-кафе на те, що після 22:00 діти не повинні перебувати у закладах. Час від часу проводяться такі профілактичні рейди, навіть залучаються працівники освіти, за результатами рейдів повідомляються батьки, викладачі. Якщо ж перехожий чи відвідувач Інтернет-клубу бачить, що дитина після 10-ї вечора знаходиться у закладі, потрібно зробити зауваження адміністраторам, а також повідомити у кримінальну міліцію у справах дітей або в прокуратуру», — повідомила Світлана Якімеліна.
До речі, закарпатські школярі, у випадку, якщо є потреба, можуть поділитися власними переживаннями із фахівцями «Телефону довіри», а також отримати від них психологічну допомогу. Номер телефону цієї служби, яка розташована у Києві, знаходиться у кожній школі Закарпатської області. «Крім того хотілося б, аби усі діти знали, що в них є батьки. І якщо трапляється неприємна ситуація, то перший, хто про це має знати, має бути мама. Показали якесь відео, образив однокласник – мама повинна про це знати, має прийти до школи і з’ясувати у вчителів, чому її дитина почувається у школі дискомфортно. Дитина не спроможна самотужки вирішити свої проблеми, бо вона ще не має життєвого досвіду. Всі говорять про акселерацію сучасних дітей, але ніхто не враховує, що йдеться лише про фізичний, і аж ніяк не психологічний стан», — наголосила Маргарита Вовканич.
Наприкінці фахівці дали закцентували увагу на тому, що з дітьми постійно потрібно спілкуватися: говорити, гратися, гуляти. Кожна дитина має знати, незалежно від того, їздить у неї батько на мерседесі чи ходить пішки, що у неї є батьки, які допоможуть і захистять, вирішать питання. І в жодному разі від дитини не можна “відмахуватися”.