Американські бомбардувальники — логічний підсумок помаранчевої катавасії

“Сонце скоро встане. Всі веселі діти.
Їдуть на роботу русини, левіти,
Кандидати в мери і нормальні люди.
Попрацюють трохи — кава файна буде.
Хто стоїть ще гордо — стане скоро раком.
Я вас всіх вітаю, золоті сараки!”
Автор).

“Рею, це патологія — замість голови мати дупу”.
(З американського фільму).Вибори — чисте мистецтво України: вибори для виборів.

Не для людей.

Більше вони, знаєте, навіть для американців, які люблять нас, як індіанців. Слухаємось — поцілують, борзіємо — пристрелять.

Тому всі українці за паспортом і духом — як червоношкірі перед нальотом бліднолицих. Утім, споконвічні закарпатські українці різних національностей за тисячу з чимось років різних окупацій до цього звикли. Хай, мовляв, налітають американці і не переживають, що ми не здамося. Штат Транскарпатія їм не завадить — уся Америка буде в трансі.

Не тільки прості люди закарпатської національності, а навіть мери з полохливими поглядами здаються на чужу милість. І тепер у рейхстагах-меріях вони востаннє цілуються на фінальних сесіях із ще вчора вірними депутатами. Останні перетворюються теж з повноцінних людей у нещасних кандидатів “туди, куди знову дуже треба”. На щось вони у виборчій рулетці ще сподіваються, а в Америці в цей час уже розігрівають бомбардувальники “Стелс” для нового захисту демократії в світі. На цей раз в Україні. Янкі звикли бути оригінальними. З Югославії Мілошевича доконали. Отже, час поповнити спорожнілу камеру в Гаазі оригінальними представниками з нашої країни, де ніяк не зійде сонце, яке навіть не витягується на небосхил адміністративними помаранчевими вудицями, котрі втратили свою оригінальну опозиційну пружність.

Лисиці “від так званої української політики” забігали перед виборами, як зайці. Скільки “бабок” на люксові готелі в підозрілих провінціях, які ще не стали штатами, пішло тільки в однієї топ-моделі — двійниці кандидатки в ужгородські мери кухарки Насті Дульковської — Юлішки Тимошенко! Страшно навіть в умі перераховувати, а в руки така б “капуста” потрапила — то вмер би, напевно, зразу. Від щастя! По-перше, тому, що це — гроші, а, по-друге (і це головне), що це гроші самої Юлішки, портрета якої явно не вистачає на майбутніх українських “трьохсотках”. Під час цих виборів леді Ю. стала настільки близька до народу, що в останнього виник у животі ураган, і він схопився за “Еспумізан”, а більш бідні заткнули анальний отвір товстою морквиною з ужгородського базару. Тимошенчиха, уявіть собі, знародніла настільки, що спустилася з неба під землю і проїхала в метро аж чотири станції (!). Її палко переслідувала знімальна група, щоб ні у кого не з’явилося сумніву, що неймовірне і в Україні буває. Якщо так і далі піде — то замість ананасів з рябчиками Юлія або Нова Елоїза присяде десь у буфеті на брудному вокзалі в Козятині і поїсть за бар-стійкою народного хліба з національним салом.

Володимир Литвин, кажуть, їздив у приміській електричці.

На щастя, містечкові лідери так низько не впали — вони пролітають задрипаними вулицями на іномарках і плюють на братів і сестер по розуму — жертв Майдану.

Через майнові та амбітні розшарування і бідна ця Україна, наче Катя, котра дала клятому москалеві, не думаючи про подальші можливі газові проблеми. Вони потім і виникли — її надуло.

Так і живемо. Даємо москалеві, а дивимося в Європу. А ця благодатна тітонька крутить своєю дебелою носярою. Бо для Європи здорова і багата Україна ліпше, ніж бідна і хвора. В цих поглядах вона співзвучна з Москалією, де так і співають: “Лучше быть богатым, но здоровым!» Звичайно, будь-якій людині сусідувати з благополучною сім’єю набагато приємніше, ніж із алкоголіками. А то самим доведеться “сісти на стакан” і працювати тільки на віскі з колою, а не на потреби сексуальних величин — своїх благовірних “половин”.

А щодо триклятущої Москви в зіницях тієї ж Європи — то активна позиція, яку зайняв Євросоюз у дні Великої Помаранчевої революції мільйонерів проти мільярдерів, — стала фактично першим прикладом, коли Брюссель через Київ учинив щось усупереч Москві. В газовому конфлікті ЄС був значно стриманішим. Під газом йому бути приємніше, ніж дивитися на проблему з висоти Майдану. Щодо такої обставини гасло: “Не зрадь Майдан!” — у Європі сприймають не більше ніж тубільне ідолопоклонство.. Цілком зрозуміло, що європейці — не лірики з Радванки, а практичні дядьки і тьоті. Технар-практик у пантофлях і панталонах хоч апельсинового, хоч голубого кольору буде користуватися більшим довір’ям єврократів, як помаранчева героїня — двійниця ужгородки Насті Дульковської, — яка запам’яталася на прем’єрському посту здатністю вирішувати ринкові питання неринковими методами.

Америка, — в яку скоро ввійде помірковане і здатне до вигідних компромісів Закарпаття, щоб приєднати потім до себе і всю Україну для проведення в президенти США своєї улюблениці Юлішки Тимошенко, — серед країн третього світу виділяє Україну завдяки Росії, якої побоюється. На нинішній час занадто багато мудрих людей у Білому Домі (не Ужгорода, а Вашингтона. — Авт.), Держдепартаменті і спецслужбах США зробили для себе “радянологію” (мені здається, що США зараз більш радянські, як ми, колишні “совки” за паспортом) і “росієзнавство” високооплачуваною професією. А головною тезою в проросійському сприйнятті України американською — експертною і політичною — елітою стала базова думка Збігнева Бжезинського: без України Російська імперія неможлива “так же, как Владимир без креста”, як співається у відомому шансоні. Головне побоювання американців, що, мовляв, вибори посилять позиції Москви і промосковських сил в Україні в несприятливий час, коли в черговий раз одурене українське суспільство переживає розчарування “оранжевою казкою” і “демографічними весіллями в наметах”. Газову війну проти України, розв’язану Росією, газета “Вашингтон таймс” суворо затаврувала як “погравання мускулами”.

Щоби менше Росія “грала”, добрі дяді з Америки хочуть прийняти Україну в НАТО. І взагалі наразі для того, щоб Україна проживала в цілковитому щасті (яке залежить від заокеанського “старшого брата”), Буш називає три останніх попередження нам же:

1)проведення чесних і прозорих виборів;

2)продовження політичних, соціальних і оборонних реформ;

3)посилення просвітницької роботи відносно всіх позитивів НАТО серед населення.

Така установка Білого Дому.

На жаль, коментарів від Гаваші ще не було.

Тому закарпатці дещо заціпеніли.

Помаранчева коаліція перетворилася в адміністративного ящера кучмівського гатунку. Юлія Володимирівна в одній з передач “Інтера” з’єднала апельсинову і синю стрічки литвиновським вузлом. В унісон їй, щоб не запліднити розум українців, кандидати різних сил, потенцій та імпотенцій зав’язали свої запліднювачі на морський вузол.

Такі компроміси можуть розізлити дивних тихих американців. Побачать, що по-мирному українські тупаки не слухаються, розігріють востаннє бомбардувальники “Стелс” і візьмуть курс туди, де княгиня Ольга через тогочасних соціологів у кольчугах піднімала свій рейтинг, аби незалежна Україна наприкінці ХХ століття створила орден її імені.

На щастя, Юля доб’ється популярності швидше, як стара Ольга. “Трьохсотки” з її портретом проглядають водяними знаками на лисині українського Распутіна Саші Турчинова.

До нових бомбометань, любі друзі!

До речі, штаби “НУ”, “МУ” і “МУМУ” почали видавати яскраву символіку екзальтованому населенню, щоб тоді, коли з’являться на небі “Стелси”, воно йшло на майдани зустрічати визволителів.



Василь ЗУБАЧ.