Берегиня ужгородського іміджу

Не скажеш, що це просто святкова, до чергового Дня міста, відзнака в Любомири Дмитрівни КУЦИК — директора КП “Ужгородське МБТІ”. Ні!...Вона заслужила її разом зі згуртованим своїм колективом своїм подвижницьким нелегким життям.
Тому, як мовиться, зовсім недарма рішенням відповідної сесії від 16 вересня нинішнього року їй особисто присвоєна нагорода “Почесна відзнака Ужгородської міської ради” з приязним формулюванням — “за кропітку, багаторічну і сумлінну працю з розробки та впровадження в життя нових підходів до організації та контролю виробничого процесу”.…Затишний Пасаж у центрі старого Ужгорода. Гарна забудова там, якщо подивишся знадвору поглядом легковажного туриста. А попробуєш всередині цих ветхих споруд не працювати, а просто існувати — суцільна Божа кара. Ще важче, коли не просто жити й щось робити на тісній кухоньці, а рости і діяти по-сучасному або чого вже там — по-європейському навіть!

Як не дивно, та це вдалося там, під низенькими стелями, в кімнатках, розділених тісними коридорчиками, де розміщується і на повну потужність працює Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації, яке наразі очолює Любомира Куцик. Утім, почалося життя в інвентарбюро не з неї. Тому доведеться нам трохи поринути в історичну ріку, що завжди об’єктивна, бо терпіти не може забуття.



Після війни згадали про життя…



Так воно і сталося. Зразу після визволення Закарпаття від німецько-фашистських загарбників і почало функціонувати в місті над Ужем наше інвентарбюро. Це — свого роду скринька з кодом усього міста, “шкатулка для святого Унгвара”, як її називає гуморист Олександр Куцик. Кожна деталь обласного центру тут легко відновлюється за архівними планами .

Очолював цю схованку міських тайн спершу Мирослав Длугош. До речі, й зараз, на фініші свого другого особистого півстоліття, він активний у громадському житті в міру можливого працює на громадське об’єднання “Місто”, очолюване Сергієм Слободянюком. В 1976 році на зміну М.Длугошу прийшла Марта Сугай. Її змінила Ганна Туряниця. А з 1987 року і донині виводить на європейський путівець інвентаризаційну справу наша героїня — Любомира Дмитрівна Куцик. Трудиться і з інших вимагає сповна. Тому й приходять сюди надовго лише люди, котрі не бажають жити на дармівщину, а, навпаки, жадають здобувати свій щоденний шмат хліба з солоним потом на чолі.

На щастя, немало таких трударів на нашій землі. Колектив підібрався згуртований. Усі — з вищими або незакінченими вищими освітами, переважно будівельними та юридичними, бо саме таких найперше потребує специфіка їхньої роботи. Наразі сповна укомплектований юридичний відділ. Приміром, у бюро всі п’ятеро юристів-реєстраторів мають вищу юридичну освіту.



"Кадри в мене просто фантастичні!" — говорить Л.Д.Куцик



Бойовий комісар у Л.Куцик — її заступник Віктор Варфоломеєв. Його стаж роботи в інвентарбюро — 16 років. З 1989-го перші п’ять літ працював за сумісництвом. Хотів, мовляв, набути належної практики й професіоналізму для подальшої постійної роботи. Бо саме на довголітній труд у бюро він і налаштовувався, бо приємним бачився йому на цьому підприємстві високий професіоналізм і щира взаємодопомога. Взірцем на початку кар’єри став інженер (на жаль, покійний нині) Дезидерій Дезидерійович Боніславський, котрий багато в чому допоміг освоїти, пізнати до найменших тонкощів непросту роботу щодо фахового виконання інвентаризаційних робіт.

— Були у вас якісь важливі, в чомусь, можливо, переломного характеру, випробування на трудовому шляху? — запитую.

— Ніколи не забуду, — посміхається, — доручення кмітливого та професійного директора Любомири Куцик про виготовлення інвентаризаційної справи колишнього військового містечка мікрорайону Горяни “555”. О, тут довелося попотіти. Воно й не дивина, бо територія “трьох п’ятірок” cкладає близько 120 га, а на них розміщені біля 40 об’єктів нерухомості. Та на всі споруди своєчасно були виготовлені інвентаризаційні справи та й загалом генеральний план містечка. Завдяки достроковому та якісному виконанню робіт, а не за гарні очі, в 1995-му і був призначений на посаду заступника директора, яку займаю по сьогодні.

Три роки стажу має і технік Ростислав Кратюк, та вповні радіє своїй діяльності.

Із 27 років стажу — 16 років в КП “УМБТІ” технік виробничого відділу Марія Гуга.

— Залишилися приємними, — розповідає, — перші миттєвості роботи, коли директор Любомира Дмитрівна привела мене у виробничий відділ до покійного вже бригадира Боніславського Дезидера Дезидеровича. Останній з першого погляду здався неприступною холодною людиною, але насправді був чуйним, уважним, доброзичливим чоловіком і спеціалістом. Навчив мене міряти й оцінювати житлові будинки в селах. Усе, чим володію сьогодні, прийшло і завдяки начальнику відділу Любові Іванівні Гладкій, котра допомагає виходити з складних ситуацій, а також директору, яка неодноразово посилала мене на курси підвищення кваліфікації. Пам’ятаючи про це, сама залюбки підказую новим інженерам як найліпше виконати те чи інше завдання.

А начальник виробничого відділу Любов Іванівна Гладка прийшла працювати в Ужгородське БТІ в червні 1976 року. Відразу ж була приємно вражена ставленням до неї — людини, котра потрапила в чуже місто, — тодішнього начальника Марти Сугай.. Тому й легко пішли перші завдання, що полягали в обмірі міських земель, кварталів.. Після незабутньої М.С.Сугай працювала з начальником Г.В.Туряницею уже на посаді бригадира, а згодом стала і начальником виробничого відділу. В 1987 році на посаду директора прийшла Л.Д.Куцик.

— Це — дуже принципова, вимоглива як до себе, так і до підлеглих людина, — вважає Люба Іванівна. — При ній сталося багато змін. Приміром, у нас найліпша в Україні комп’ютеризована система прийому. Відзначається в ньому Олександр Граб — володар двох вищих освіт, справжній віртуоз у роботі…. Та й увесь колектив сильний і стабільний. З ним приємно працювати.



Троянди й виноград звичайного дозвілля



Далеко не “сухарі”, як може здатися, виходячи з досить нудної на перший погляд специфіки їхньої роботи. В.Шеляс готовий кожної вільної хвилі насолоджуватися неповторною красою Закарпаття. Закохана в неї всім серцем, сповна зріднилася з краєм і Любов Гладка. Запоєм читає різну літературу, прилучаючи до цього і улюбленого внука, Людмила Федів. Ще й годинами може просидіти, занурившись у словники. Павло Адальбертович Кашай малює. Читанням і … кресленням наливає свій вільний час Марія Гуга. Квітами і вишивкою переймається на дозвіллі Зоя Гратілло. Просто вражає спектр захоплень Оксани Туряниці. Це — музика, психологія, активний відпочинок, література.

— Люблю креслити, малювати, — говорить інженер Петро Вельгош. — До вподоби художнє креслення, мистецтво дизайну, комп’ютер. Радо планую свою роботу на два-три тижні вперед. Подобається навіть виконувати різноманітну важку роботу у супроводі чудової музики. Можу працювати і радіти цьому навіть в екстремальних умовах.



Директор — берегиня гармонії в колективі й усьому обласному центрі



— Агов, Любомиро Дмитрівно! — звертається до неї щомиті Життя.

А що у відповідь?

Чи є віддача від відпрацювання ненаситних потреб сьогодення?

Так!

Цьогорічного 17 березня з Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства (Держжитлокомунгоспу України) щодо підбиття підсумків Рейтингу провідних підприємств житлово-комунального комплексу за результатами роботи в 2004-му надійшов лист, де Любомиру Куцик сповістили, що очолюване нею “підприємство визнане лауреатом.”

Її запросили у Великий зал Будинку профспілок. За головування тимчасово виконуючого обов’язки Голови Комітету Ореста Лотоцького у престижній будові на Майдані Незалежності і пройшло 25 березня розширене засідання Держжитлокомунгоспу України. Там відбулась урочиста церемонія нагородження дипломантів Рейтингу. Приємно було пані Куцик, що поряд із Хмельницьким, Запоріжжям і Харковом зі своїми іменитими бюро технічної інвентаризації — її Ужгород отримав диплом провідного підприємства в номінації “Житлово-комунальне господарство”. Диплом для КП “Ужгородське міжрегіональне БТІ” підписав новопризначений голова Держитлокомунгоспу України Олексій Кучеренко.

— Як ви стали такою по-чоловічому чіпкою до життя? — запитую.

— Завдяки… життю. Замолоду, як головний інженер газового господарства, запускала першу газову котельню в нашому обласному центрі, газифікувала перші будинки на проспекті Свободи, який називався у той час, коли сьогоднішнього новорайонного Ужгорода ще не існувало, проспектом 40-річчя Жовтня… Звідтоді й навчилася долати труднощі самотужки. Бо зрозуміла раз і назавжди, що безвиході просто немає. Тому ми, наше бюро, в Європі з… 1945 року. Бо з того часу працюємо на госпрозрахунку, по-ринковому, без бюджетного фінансування.

— Та, напевно, завжди доводиться констатувати, що успіхи могли би бути більшими, якби не…

— Дійсно, — відповідає Любомира Куцик. — Наприклад, із 1997 року не переглядаються тарифи на послуги БТІ. Щодо цього нас весь час просили потерпіти до виборів, але їх минуло вже багато, а віз і нині там. Все, що заробляємо, витрачаємо через це на зарплату, податки, комунальні платежі, витратні матеріали. Тому й сидимо зараз на нульовій рентабельності. Сьогодні в підприємства немає коштів на продовження переобладнання старезних приміщень для європейського прийому громадян, належного оснащення наших робочих місць. Також не маємо можливості для впровадження інноваційних технологій в нашу колективну роботу, через що багато процесів провадиться в ручному індивідуальному режимі, що не сприяє оперативності виконання замовлень. Не можемо дозволити собі оновити зношену оргтехніку та прилади для сучасного проведення інженерних робіт на обмірах об’єктів.

… Та життя вдосконалюється. В цьому — потреба кожного на підприємстві. Тому їдуть вони з піснями і щастям ув очах до джерела Святої Анни на Тернопільщині, в Долину нарцисів біля Хуста в час цвітіння, аби самим квітнути в справах своїх щодня і щогодини.



Василь ЗУБАЧ