Чи потрібен чиновнику спорт?
Від кого дітей треба захищати? Свято ж бо державне. Як на мене, то саме від держави і треба захищати. Адже державу представляють конкретні люди (чиновниками називаються), які, на жаль, далеко не завжди уособлюють суспільні інтереси. Частіше вони відстоюють власні інтереси, але при цьому прикриваються пишномовними фразами.
Які дитячі спортивні організації знаємо в області нині? Якщо батьки працюють, то хто опікується їхніми дітьми? Відповідь дав ще Буратіно. На запитання “Хто тебе виховав?” він відповів: “Тато Карло, а бувало — і ніхто”. Чи не тому в нас так багато “дерев’яних” дітей (їх називають наркоманами, безпритульними, правопорушниками, соціальне незахищеними тощо).
В тому, що є потреба серйозно розвивати спорт для молоді, не словом, а ділами допомагати юним знаходити себе в ньому, ні у кого, здається, не викликає сумніву.
“Це настільки вочевидь і зрозуміло, що, здавалося би, і доводити немає сенсу, — говорить в одному з інтерв’ю, що було опубліковано в газеті “Дзеркало тижня”, член НОКУ, заслужений тренер України, голова Комітету з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки Сергій Опирайло. —Та це лише здається, а у повсякденному житті все навпаки. Часто ігноруються нормативні документи, за якими ми можемо отримати фінансування на проведення дитячих та молодіжних стартів, відправку команд на престижні змагання.”
В обласному бюджеті закладені певні кошти. Левова частка їх йде на фінансування численних ДЮСШ, які всі разом спромоглися за минулий рік підготувати команди, що зайняли на III Літніх юнацьких спортивних іграх України останнє місце. А численні підліткові клуби за місцем проживання, представників “неолімпійських” видів спорту чиновники насправді сприймають як непотрібну екзотику.
До таких висновків доходиш на підставі спілкування з працівниками Управління з питань фізичної культури і спорту ОДА, Закарпатського відділення НОКУ, Управління з фізичного виховання і спорту облуно (колишній “Гарт”). Вони займаються “олімпійцями”. Здається, у цих довжелезних назвах і губиться турбота про спорт в краї, про дітей.
Хочете приклади? Будь ласка. Візьмемо хоча б спортивне орієнтування, яке у Закарпатті поки що вважається одним із благополучних видів спорту (і це притому, що досі не відкрито хоча б відділення ДЮСШ). Нагадаємо, що вихованці Мукачівського СК “Товариш” (приміщення якого, до речі, в аварійному стані) виборювали для краю нагороди всіх комплексних заходів: і Всеукраїнських літніх спортивних ігор, і Спортивних ігор школярів України, і Всеукраїнської Універсіади... Та цього року орієнтуванню не знайшлося місця ні у програмі спортивних ігор молоді області, ні в обласних юнацьких спортивних іграх “Дружба”, обласній Універсіаді, обласній спартакіаді серед ПТНЗ... Немає виду спорту в комплексних заходах — відповідно втрачають інтерес до нього чиновники і на місцях, неможливо знайти кошти на проведення змагань, відрядження спортсменів... Так, вже у травні обласна команда не попала в Суми на Всеукраїнські змагання серед учнів загальноосвітніх шкіл, жодної копійчини облспортуправління не виділило збірній краю на участь у командному чемпіонаті країни, студентам теж відмовили у фінансуванні... До чого це приводить? Порівнюйте: на минулорічній Універсіаді орієнтувальники були єдиними з представників 30 видів спорту, хто виборов для області медалі, а в командному заліку серед 34 ВУЗів команда МТІ посіла високе 8 місце. На цьогорічному студентському чемпіонаті України Закарпаття було представлено лише двома студентами УжНУ. Приїхавши ранком за власний кошт до столиці Буковини, майстер спорту Андрій Харченко та кандидат у майстри Сергій Готра того ж дня вийшли на старт, щоб... програти — у спринті Андрій фінішував 4-м, а Сергій — 31-м, на класичній дистанції відповідно 6 і 16-м. Та дорікнути хлопцям нічим — адже без адекватного відпочинку, без відповідного харчування годі й сподіватися на успіх. Тож не дивно, що цього року ми спостерігаємо “витік” майстрів орієнтування з краю: переїхав до Дніпропетровська Сергій Мухідінов, покинула команду МТІ Яна Попович, вже “однією ногою” у Львові Сергій Бабич, в Києві — Марія Семак, в Харкові — Дмитро Терпай, на жаль, практично припинили серйозні тренування Ольга Семак та Ольга Шевченко, серйозна боротьба точиться між Чернівцями й Дніпропетровськом, аби заполучити до себе В’ячеслава Мухідінова...
І мені від усього серця жаль тих юних закарпатських хлопців і дівчат, які тільки-но починають свою спортивну “кар’єру”, успішно поєднуючи навчання із заняттям спортом, та ніколи не попадуть (хіба що за власний кошт) на серйозні змагання. Бо вибрали “неолімпійський” вид спорту і Управлінню вони непотрібні. Про них згадають лише тоді, коли їх вид попаде до Комплексних заходів і чиновникам знов стануть потрібні їх голи, очки, медалі...
Та якби тоді не довелося знову висловлювати гіркі питання щодо втрачених можливостей. Володимир Прокопець, майстер спорту України