Демократія чи просто безладдя? Закарпатські історіі

"Я, Ольга Бубряк, керуючи підприємством "Форест", яке давало роботу і високу заробітну плату на протязі п'яти років 30-ти закарпатцям, зазнала, як і все наше підприємство, шаленого тиску з боку "клану Балоги" та тих представників правоохоронних органів, які цей клан обслуговують. Мета, яку вони переслідували - відібрати у нас прибуткове діюче підприємство, вживши для цього всі можливі методи.

У вересні 2000 року наше підприємство було пограбоване правоохоронними органами Мукачева, які нанесли нам колосальну шкоду. Залишившись без оборотних коштів, ми не змогли відновити виробництво, відремонтувати зруйнований стихією цех, зберегти робочі місця, а тому були вимушені звільнити всіх працівників. Прибуткове підприємство, яке давало чималі кошти до бюджету Мукачева, було фактично знищено всього лише за три дні!

Всі наші звернення до тодішнього керівництва правоохоронних структур області були фактично проігноровані прокуратурою та УМВС Закарпатської області та Мукачева.

Намагаючись уникнути відповідальності за скоєний злочин, співробітники міліції та прокуратури, які брали участь у пограбуванні нашого підприємства, домовились усунути мене зі свого шляху, тому що я своїми численними зверненнями та заявами не давала їм спокою.

Проти мене було сфабриковано кримінальну справу. Але вирок суду був невтішним для них, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що дії правоохоронних органів були незаконними і злочинними. Окремою постановою, що набула законної сили 04 вересня 2002 року, їх було зобов'язано в місячний термін повернути майно або відшкодувати матеріальну шкоду у сумі 356 тисяч 600 гривень, а також провести службове розслідування. Але правоохоронні органи проігнорували цю постанову. Учасники злочину не лише не були покарані, але їх навіть одержали підвищення по службі.

Вимагаючи відновлення наших порушених прав і законності, що гарантовано Конституцією України, власник підприємства "Форест" І.Огар у березні 2003 року звернувся з численними заявами до Генерального прокурора, Міністра внутрішніх справ, Голови Служби Безпеки України. А я, як директор підприємства, була на прийомі у нового прокурора міста пана Кукуряка, вимагаючи відновлення законності.

ПОМСТА БУЛА МИТТЄВОЮ!

07 травня 2003 року мою доньку Наталію Огар було "запрошено" до Мукачівського міськвідділу міліції. Я її супроводжувала, оскільки вона погано себе почувала (даються взнаки травми, одержані донькою три роки тому, коли її по-звірячому били в міському відділі УБОЗу).

Коли ми вийшли з міськвідділу, то на вулиці нас перестріли ті самі співробітники УБОЗу, які грабували наше підприємство та калічили мою доньку - В. Маковський та В. Шаленик.

Вони повідомили мене про те, що… ПЕРЕБУВАЮ У РОЗШУКУ (???), отож вони повинні затримати мене і допровадити до слідчого мукачівської прокуратури В.В. Демка.

Не посилаючи мені будь-яких викликів чи повісток ані додому, ані за місцем роботи, ці "правоохоронці", мабуть, вирішили діяти за старим сценарієм, і, домовившись з В. Демком та прокурором міста, вирішили вкотре уже скоїти щодо мене свавілля. В супроводі двох машин, в центрі міста, на очах у десятків людей мене "з помпою" привезли уже не до УБОЗу, а до прокуратури міста.