До острова в морі тупості хоче "припливти" НВК "Гранд", що силкується вижити в самому центрі "прогресивного" Ужгорода

В редакцію газети "Закарпатська правда" звернулися батьки учнів НВК "Гранд" м.Ужгород. Причина звертання в тому, що, мовляв, у них урвався терпець від того, що чинить голова Ужгородського міськво В.І.Огар. Батьки просто безжальні, пишучи наступне: "Призначили цього "голову" на вищеназвану посаду, коли йому вже майже виповнилося 60 років і потрібно було б відправити на пенсію, після того, як він майже "розвалив" педагогічний колектив ліцею Ужгорода. Там, після його "правління" всі перехрестилися, та не тут то було — його призначають на більш високу керівну посаду, щоб... розвалювати й далі. На цей раз усі школи Ужгорода".Зрозуміло, що в першу чергу подібні ретрогради починають підточувати, як шашіль, щось нове й прогресивне, що найперше кидається в їх очі, звиклі до шаблонів, які ведуть молоді уми до змертвіння, вчать ходити строєм з одноманітними стройовими піснями. Тому, як пишуть батьки, "почалося цькування директора НВК "Гранд" Людмили Олександрівни Букреєвої — людини, яка створила НВК "Гранд" і безкорисно з фантастичним ентузіазмом продовжує роз-

вивати свою справу, не дивлячись на те, що вже цілісінький рік їй просто не дають працювати.

За висновками батьків, чудова школа, яку люблять діти, педагоги, батьки, за рейтингом займає друге місце в обласному центрі. Щорічною конференцією директору цієї школи було дано оцінку 4,7 бали з 5-ти. І це таємним голосуванням! "Та пану Огарю, — пишуть розгнівані дорослі, — не це "начхати", бо він звільняє Л. О. Букреєву вранці 11 вересня, знаючи, що 11 вересня на 18-ту годину

призначена конференція, і делегати конференції мають надати оцінку роботі школи, педагогічного колективу та директору. Але для чого йому про це знати? Мабуть, її місце (місце школи на площі Жупа-натській. — Авт.) вже продали, бо комусь потрібна земля у центрі міста, на якій розташований корпус початкової школи НВК "Гранд", після занепаду якого землю легко можна буде придбати?"

Не знаємо.

Земельні питання хай ліпше вирішують компетентні органи. Але дійсно дивно, що голова міськво саме 11 вересня, цебто на початку шкільного року, звільняє директора школи в той час, коли ще не підписані ні навчальні плани, ні кошторис, і призначає виконуючим обов'язки директора зовсім нового педагога, яка прийшла із ЗОШ № 20, а там не працювала навіть завучем, а

директором і поготів.

Що не говори, а шукати в чиїйсь роботі помилки, як це робить шановний пан Огар, легше, напевно, ніж створити щось самому, а тим більше таку чудову школу, яку створила ця жінка-сподвижниця — Л.Бу-креєва. Діти люблять школу, почувають себе там, як удома. Школі довіряють батьки. До того ж за десять літ роботи у Людмили Олександрівни не було жодної догани, а за останні півроку при В. І. Ога-реві аж дві. Це, згодьтеся, дещо дивує.

Людська істота, яку можна було б узагальнено назвати "вчителька перелякана" — це так звично для нашого сприй-няття, а от "учителька смілива" — це просто "вав!"

Чи не тому, якщо заглиблюватися в корінь проблеми, і не підходить декому Л. Бук-реєва.

Я, приміром, з симпатією зустрів у газеті "Фест" за вересень 1997 року публікацію Л.Букреєвої "Ужгородська прогімназія: пошук досвід, проблеми". Там здається і криється секрет незгод міськво з прогресивним керівником, адже Людмила Олександрівна не трясеться перед начальниками, а сміливо вказує на їхні недоліки. Вона пише скажімо: "Консервативність, застарілість методів керування спонукали міський відділ освіти підпорядкувати прогімназію піц знайомий шаблон. Як завжди, влітку всі школи й дошкільні заклади готуються до нового навчального року, опалювального сезону.

Однак, незважаючи на розпорядження мера Ужгорода С.Ратушняка про виділення коштів на підготовку навчальних закладів до осінньо-зимового періоду 1996-1997 років, кошторис гімназії на ремонт котельні міськво не затвердив".

Звичайно ж, така прямота не до шмиги була чинушам. Звідси і ноги ростуть того невдоволення, що нарешті вирішило зітнути Л. Букреєву з педагогічного небосхилу славного тисячолітнього Ужгорода, де всі звикли жити тихше води, нижче трави. А от пані Людмила з когорти тих, хто хоче звичні школи тюремного типу, де нівелюється кількістю знань їхня якість, створити школу нового типу. Таких завжди спалювали на багаттях.

Чи то дров'яних, чи то так званого "громадського осуду". Натовп же легко і залюбки розправляється з тими, хто робить щось нормальне, але не зрозуміле натовпу.



Василь ЗУБАЧ