КОРІНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТРИВОГИ

Ужгород.... Їде бричка з місцевими махновцями — циганами ромської національності. Вони знову везуть якесь барахло, щоб перетворити в хліб для ненажерливих ротів дітей своїх. ...Не знаючи про їх важкі соціальні проблеми, танцюють у ресторані “Закарпаття” заїжджі туристки. Їх ніхто з місцевих парубків не хоче навіть за їхні гроші — СНІД. Тому вони внутрішньо і зовнішньо переживають. Проте відтак автономні тіла їхні самостійно досягають у танці потрібних суверенних конвульсій.

...Хтось заспівав у засміченому скверику серед темної і холодної, як офіційний Київ, ночі стару екологічну пісню: “А ми тую червону калину підіймем...”

— А што під калинов? — перепитав у простору підгулялий чоловік “ріднов мовов”, а потім сам собі відповів коломийкою: “Ой, піду я горі селом та й увижу Марю. Лягай, Марю, під калину — най корінь запарю…”

От що, дорогі наші громадяни, під калиною робиться!

Коріння якесь парять…

Аж пара йде.

Не всі, на жаль, можуть собі знайти пару. Через те й мучаться страшною мукою. Скажімо, леді Тимошенко з Києва.

Один чоловік із Зеленого базару сказав усім своїм побратимам і бой-бабам по спільній торгівлі, що вона — леді Ю. — злиться, бо ніхто з регіоналів на неї око ніяк не покладе, і доводиться їй по-мученицькому ходити в опозиції, щоб виділятися цим з натовпу. Аби, мовляв, побачили нарешті ті гемонські регіонали, “що у неї за рука, що за диво ніжки — як поглянеш здалеку, то трясуться жижки”, як писав однофамілець партійця Симоненка свого часу, пронозуючи появу перелесниці Юлії. І починається та поема інтригуюче: “Боже, ти усе живе сотворив на світі — дав ти Юлії, сливе, перса соковиті…”

Щоб регіонали отямилися й подумали, крім антрациту, про жінок — наша Тимошенкуля ллє кулі словесних конструкцій проти корупції. Корумповане в неї все на світі. Навіть святий Конституційний суд. Він ще нічого не вирішив, а, бач, уже такий — корумпований. Отримуй, мовляв, фашисте, гранату з ніжної жіночої руки. Хоча цій руці треба не ребристі “лимонки”, а бажаніші “гранати” інші. Про них теж мудрий народ Сполучених Штатів Закарпаття коломийку склав: “Ой, піду я горі селом, та й зайду до Гната — кажуть люди, що у Гната, є ручна граната”.

Кому прапор у руки, а кому таку “гранату”. Але результат один в Україні.

Ленінський!

Який виражається в фразеологізмі: “Крок вперед, а два — назад”. Бо Україна в своїй ході — навіть не Росія. Та хоч на місці тупцяє. І виправку зберігає стройову.

А в нас “гонять пургу” в усіх сферах, хоч до Оренбурга далеко, і буран нашій Неньці не притаманний. Не для Україні він призначений Богом, а лишень для лютої Московії.

Але і в національній “пурзі” не дотримуються якихось принципів — лиш би виграти тимчасову “висоту” та видобути з ситуації потрібний корінь для своїх наболілих проблем.

З одного боку, леді Ю. Кричить на весь світ, що Конституційний суд злостиво корумпований, а з іншого це її цілком влаштовує, і вона, за повідомленням прес-служби “яблукаря” Михайла Бродського, просила в нього 3 мільйони доларів на підкуп суддів Конституційного суду. Такі дії називали раніше словосполученням — “колупати піч”. Дівку сватали, питали, чи, бува, вона не хоче заміж за парубка-шахтаря, а вона в німому хвилюючому зворушенні при цьому соціологічному опитуванні “колупала піч”.

Так і Тимошенкуля “заколупує” всіх. Уже й мандати депутатські готова шпурляти, як бублики по асфальту. Тільки не насправді, а просто, аби про неї не забували, аби дивилися на її личко вродливе, на брови, чесні очі, пришпилену косу та жагучі губи.

А від того, що пуста опозиційність фліртового сорту заганяє Україну на манівці занепаду, дивна політична жінка ховає голову в пісок, як страус. При цьому їй ввижається, що у прем’єра черевики з шкіри страуса. Ніби саме в цьому — головний біль України, що вже корчиться від постійних, штучно створюваних мігреней.

Дивно при цьому, що гнила прес-служба Тимошенчихи постійно повідомляє про її “надзвичайну популярність”.

У кого?

Хіба що в бой-френдів із самої прес-служби, яка пробує пресувати наші мізки нездарними писаннями, ліпити, так би мовити, з кізяків грайливих коників. А крізь думки леді все прориваються еротичні марення. Візьмемо, приміром, цитату з одного її інтерв’ю: “Незабаром прихильники Януковича усвідомлять, що він не може виконати свої обіцянки, і він залишиться голим королем”. І далі: “Я хочу покінчити з цією поганою звичкою. Я хочу, щоб наші політики зрозуміли: у цього шляху немає майбутнього, тому що за так званою підтримкою, яку ми нібито отримуємо від Росії, насправді ніщо не стоїть”.

Дійсно, погано, коли “ніщо не стоїть”.

Тільки, як у пісні, кінь десь у степу стоїть, що “сива гривонька”. Лише йому сподобалась “тая дівчинонька” і її “біле личенько”.

Але Юля шаблею махає, а на доброзичливого коня поки що не сідає. Страшно.

Ще скине в траву.

І прийдеться повзати в ній, наче ящірці, перед усім збентеженим українським народом, махаючи косою то вправо, то вліво.

Одночасно зі звинуваченнями пана Януковича в лютій продажності злобній Росії, Тимошенкуля раптом бовкає: “Коли ми переможемо й прийдемо до влади, ми знайдемо спосіб захистити в Україні і російські, і західні інтереси.”

Зверніть увагу на ключ до всіх амбітних устремлінь пані Тимошенко — КОЛИ МИ ПЕРЕМОЖЕМО.

Це вже і зовсім за геноссе Гітлером, який волав, що “без боротьби немає перемоги”.

В готовності захищати чужі інтереси в разі перемоги Юлія алогічно водночас заявляє: “Ми не будемо віддані нікому, крім нашого народу”.

Може, досить вже віддаватися?

Всім, кому забажається.

Заради єдиного — своєї ПЕРЕМОГИ.

А Україна в цей час, як жебрачка-бабуся в картатій хустці, стоїть біля битої дороги і простягає руку, а в очах палає вимога до ненормальних опозиціонерів: “Нажерлися самі, вдосконалили в масажних салонах свої самовіддані фігури — то і нам щось дайте, аби не здохли…”

…Над Ужгородом у цей час віють європейські вітри. Несуть вони то сіно, то солому, то уривки макулатури, то драні політичні кондоми. З європейськими вітрами ніхто не сперечається.

Всі ж бо мають конституційне право простуджуватися під вітром, ковтати пилюку в суху погоду, мокнути під дощем і від усієї душі любити опозицію.

Тільки на превеликий жаль, Віктор Янукович не хоче зрозуміти що пора вже йому заволодіти червоним серцем Юлії, і тоді нарешті запанує мир та спокій без артистичних конвульсій лисого, як коліно Юлії Тимошенко, українського громадянина Турчинова.

…А коліно в неї таки гарне.

Нівроку.

Хай би їх більше показувала в телевізорі.

В спеціальних програмах для чоловіків.



Василь ПИЛЬНЯК, "Закарпатська правда"