На вулиці мас-медій — рух із перешкодами
Наріжними видаються дві проблеми — охорони професійних прав і свобод журналістів, їхнього життя і здоров’я, а також налагодження партнерських цивілізованих взаємовідносин між медіа-працівниками і власниками ЗМІ.
[b]Гарантованої захищеності немає[/b]
Експерти Інституту масової інформації (ІМІ) зібрали факти, які доводять: 2005 рік став найкращим роком для роботи українських журналістів та медіа. Торік в Україні змінилася влада, і нові керівники держави задекларували дотримання принципів свободи слова та ЗМІ.
Очевидні досягнення 2005 – це реальне зменшення фактів тиску на журналістів та чимало нових фактів у резонансних справах проти журналістів. Найголовніше те, що жоден український журналіст торік не був убитий або не пропав безвісті (у 2002 році таких було три, а у 2003-му — чотири). Були всього-на-всього два випадки арештів і затримань мас-медійників (у 2004-му — 8), та й ті поза межами країни. Торік зафіксовано втричі менше перешкоджань у виконанні журналістами їхніх професійних обов’язків, цензури, ніж позаторік. Економічний, політичний непрямий тиск зменшився з 60 випадків у 2004 році, до 12 – у 2005-му. Позови до ЗМІ та журналістів скоротилися у відповідних роках із 19 до 13. (Натомість позови ЗМІ та журналістів до влади та інших суб’єктів зросли з 4 до 6 випадків). Деякі представники влади навіть відмовилися від уже поданих позовів.
На початку минулого року було чимало фактів тиску на редакторів державних та комунальних видань, що була пов’язана зі зміною влади в регіонах, тоді як більшість керівників цих видань були залежними від представників старої влади. Водночас, після загострення уваги громадськості до цієї проблеми, що була порушенням трудового законодавства в Україні, починаючи з травня 2005 року і по сьогодні, таких фактів більше не фіксувалося.
Отже, зареєстровані факти порушень свободи слова та зменшення їх кількості, у порівнянні з минулим роком, свідчать про зниження рівня конфліктності у стосунках преси та влади. Факти тиску та погроз на адресу журналістів з боку представників влади ще мали місце, але це стосувалося окремих чиновників та окремих регіонів, а не цілеспрямованої державної політики.
Маємо декілька фактів недопущення журналістів на заходи за участю представників влади, але всі вони мотивовані технічними причинами. Відтак можемо констатувати значно вищий рівень відкритості нової влади. Хоча окремі її представники часом демонструють неповагу до роботи журналістів. Найбільш конфліктними регіонами у стосунках преси та влади, вважають експерти Інституту масової інформації, торік були Вінниччина, Одещина, Закарпаття та Рівненщина.
Серед негативних висновків ІМІ найпершим є те, що жодна резонансна справа проти журналістів та ЗМІ у 2005 році так і не була остаточно розкрита, а винні засудженими. Це стосується, зокрема справ вбивств Георгія Гонгадзе та Ігоря Александрова.
У Закарпатті на тлі загальноукраїнської ситуація виглядає доволі проблемною. Набули резонансу позови колишнього губернатора Віктора Балоги до трьох закарпатських обласних видань. Безпрецедентними за зухвалістю стали напади на двох журналістів наприкінці минулого року. Тоді жертвами невідомих стали відомі мас-медійники – власний кореспондент газети «Експрес» Іван Жирош та вільний журналіст Євген Морозов. В обох випадках зухвальці діяли за схожим сценарієм: підкрадалися і нахабно били своїх жертв. У випадку з Морозовим обмежилися пограбуванням і незначними тілесними ушкодженнями, а от Жироша (сьогодні — головний редактор газети «Вісті Ужгородщини»), окрім пограбування, ще й жорстоко побили. Непрофесіоналізм правоохоронців, які не змогли довести до логічного завершення пошукові дії і встановити особи нападників, — наяву.
Про елементарну неповагу до журналістів свідчить і відсутність офіційних відповідей на запити Ужгородської міської профспілки працівників мас-медіа до начальника міського відділу внутрішніх справ, а також прокурора м. Ужгорода п. Тацюка ще в липні 2004 року. Причиною звернення до правоохоронців стала смерть телеоператора «Мукачево (М-студіо)» Іштвана Коцаника. Офіційні відповіді на цей запит так і не надійшли. Це свідчить як про рівень роботи з виявлення причин правопорушень, так і про здатність належно захищати журналістів. Така тенденція у взаємовідносинах «четвертої влади» з правоохоронцями — тема окремої розмови. Очевидним є те, що спілкування правоохоронців із мас-медійниками останні кілька років (і до Юрія Рахівського, і після нього) звелося до влаштування прес-конференцій. На них звучать переможні реляції про успіхи у розкритті злочинів, а тим часом реально відчуваємо дедалі більшу незахищеність від бандитів і злодіїв. Втім, таку ж думку висловлюють і решта краян незалежно від того, до яких категорій не належать.
[b]"Правила гри" між власником і колективом ЗМІ – угоди[/b]
Встановлення в українському інформаційному просторі свободи серед іншого передбачає і укладення між журналістами та власниками ЗМІ угод, що регламентують редакційну політику. Така практика за кордоном діє давно, в Україні ж поки що не набула поширення. Редакційні угоди – це єдиний легальний інструмент для регулювання власником творчої діяльності колективу підконтрольного йому ЗМІ. Власник ЗМІ вправі впливати на творчу діяльність творчого колективу лише шляхом внесення змін до угоди.
Саме цей документ повинен визначати основні вимоги до забезпечення точності, об'єктивності, неупередженості та збалансованості інформації, розповсюджуваної засобом масової інформації, визначати правила розповсюдження ним конфіденційної інформації, а також відомостей про насильство, злочини, фізичні вади чи окремі сторони особистого життя людини, її національну належність, політичні переконання, релігійність тощо. Угоди визначають і вимоги щодо захисту дітей від негативного впливу інформації, вимоги до перевірки достовірності інформації, одержаної від третіх осіб. Редакційна угода має містити правила, що забезпечували б дотримання авторських та суміжних прав при розповсюдженні інформації даним ЗМІ, регулювали б особливості висвітлення діяльності політичних партій і окремих політиків, вимоги до реклами та спонсорства, правила щодо недопущення прихованої реклами.
На сьогодні угоди підписали всього кілька засобів масової інформації в Україні. І це попри те, що ідея активно популяризується Незалежною медіа-профспілкою вже рік. Не всім власникам подобається унормовувати стосунки з колективами ЗМІ, що їм належать. Йде до того, що піонерами підписання угод у Закарпатті стануть державні (комунальні) видання і телерадіокомпанії, власник яких знеособлений, – держава. Близькими до підписання редакційних друкований орган Тячівської міської ради — газета «Тячів», а також Закарпатська обласна державна телерадіомовна компанія «Тиса-1». Попередню згоду на це дали тячівський міський голова Іван Ковач і генеральний директор ЗОДТРК Євген Шишков. Близько десятка працівників цих ЗМІ взяли участь у дводенних навчальних семінарах, тренінгах, організованих медіа-профспілкою у Києві та Чернівцях. Цієї п’ятниці знову троє посланців від Закарпаття, у тому числі й головний редактор «Перечинської теми» Тетяна Грицищук, узяли участь у круглому столі. На порядку денному стояло те ж питання – укладання редакційних угод.
Два місяці перед цим редакційну угоду з власником підписали журналісти «Львівської газети». Тоді голова профспілкового комітету Оксана Форостина зауважила: «Якщо ми будемо працювати за стандартами, то отримаємо бізнесовий продукт, який буде цікавий аудиторії, а також уникнемо судових позовів”. Погоджуючись із цим, додамо від себе: «Запровадження редакційних угод буде позитивним кроком лише тоді, якщо вони будуть ретельно виписані, деталізовані. Виконання документу можна буде реально проконтролювати, а сторонам, які чітко знатимуть про власні права та обов’язки, — дотримуватися встановлених правил.
[b] Два "кораблі" на різних курсах[/b]
Головною подією в інформаційному просторі країни можна вважати реальне покращення у стосунках перси та влади а також ліквідацію цензури на центральному державному рівні. Натомість більшість конфліктів мали місце в регіонах, де ситуація залишається далеко не такою, як в загальноукраїнських ЗМІ.
Два «кораблі» — влада і журналісти — все ще пливуть різними курсами‚ а у їхніх «штурманів» — різні мапи. Попри беззаперечні здобутки влади у демократизації медійної сфери, системи, яка б гарантувала її стабільність, так і не створено. Немає реальних розслідувань резонансних кримінальних справ; не ухвалені ключові закони для інформаційної сфери — про прозорість власників медіа, гарантії невтручання власників у редакційну політику, суспільне мовлення, тощо; не вирішене питання щодо шляхів роздержавлення державних та комунальних ЗМІ. Без таких інструментів будь-які позитивні зміни можуть виявитися тимчасовими, або й перекресленими.
[b][i]Василь БЕДЗІР, голова Ужгородської організації ВПС "Незалежна медіа-профспілка України"[/i][/b]