НАЦІЮ ТВОРЯТЬ НЕ КРИКОМ, А РЕАЛЬНОЮ РОБОТОЮ

Аналітики давно підмітили закономірність: якщо певна людина має нав’язливу ідею, то це дуже надовго, найчастіше – на все життя. Прихильники ідеї, ніби русини – це щось принципово відмінне від українців, мають дуже мало інформаційних приводів, аби звернути на себе увагу, тому не пропускають жодного. Навіть моєї невинної замітки “Русинський рух змінює політичну орієнтацію”, де йшлося, що після тривалих загравань з “Нашою Україною” кілька лідерів русинських організацій звернули свої погляди до Партії регіонів. Невдовзі вони і там спіймали облизня і почали шукати третього покровителя. Усе це тверді факти, проти яких не попреш. Але приємно, що мою скромну творчість хтось читає. І навіть пише потім щось веселе. Як, наприклад, М.Шарга, котрий прислав з цього приводу цілого листа до редакції „Трибуни”.



Особливо кумедно вийшло про неозорий русинський народ, чиї представники під час останнього перепису населення страшенно боялися записатися русинами. Зчепили зуби, скрутили дулю в кишені, позеленіли від страждання, але за окремими винятками називалися українцями. Боялися, що полетять з роботи. І оце от щось претендує на горде звання нації?! А що вони зробили задля цього? Їхні публіцисти, котрі найчастіше ховаються за псевдоніми? Їхні митці, котрі серед мадярів представляються русинами, серед українців – українцями, серед росіян – росіянами? Їхні газети, котрі після кількох випусків переходять на російську мову? Активісти, котрі часто самі не знають чого хочуть? З усіх цих компонентів просто неможливо витворити повноцінну націю.



Адже її потенційні вожді переварені між собою – гірше не буває. Через гроші Магочі та інших заокеанських жертводавців, через премії, через будинок нацменшин тощо. Левову частку русинської публіцистики нині складає зведення внутрішніх порахунків. Колись там підіймалися і серйозніші теми – про винищення наших лісів, про забруднення краю, деіндустріалізацію тощо. Мені наївно гадалося, що це може стати головною темою для локал-патріотів. Адже вийшла навіть гостро-критична книжка “Система хозяйствования в Закарпатской области в 1991-2004 годах”, на яку, до речі, позитивно відгукнулася газета “Трибуна”. Та, на жаль, внутрішня гризня виявилася важливішою. Замість серйозної розмови – знову розмахування руками. Знову теревені про переслідування. Якщо хтось і має моральне право на такі заяви, то хіба що пан Кампов, котрий у радянські часи відсидів за подібні погляди. Люди же, які під час перепису хотіли, але не наважилися записатися русинами – їм не соромно тепер взагалі розтуляти рота? Українці можуть назвати сотні і тисячі своїх співплемінників, котрі у тоталітарні часи за свої національні погляди були ув’язнені, звільнені з роботи, виключені зі студентів, але не відмовлялися від власної національності. Русини же навіщось кричать про те, що вони навіть боялися 2001 р. записатися русинами.



Ну й що українцям із цього приводу – співчувати? Особисто у мене така комедія викликає зовсім інші почуття. І отака безхребетність претендує у перспективі на якусь владу в області? Та не приведи, Боже. За нинішнього рівня розвитку преси, мобільного зв’язку, інтернету з кожного випадку реального переслідування на національному ґрунті можна роздмухати скандал на цілий світ. Десятки, якщо не сотні міжнародних організацій живуть на розв’язанні подібних конфліктів. Свисніть їм тільки про якийсь реальний факт – і завтра вони всі на Закарпатті. Чому цього не сталося – через лінощі, примітивність, незнання, як то робиться? Не думаю. Як на мене, русинські лідери – люди цілком адекватні. Мабуть, справді ніякого переслідування русинів немає. Ніхто не боронить видавати книжки, газети, словники, календарі, проводити концерти, лекції, фестивалі. У чому переслідування? Нині ведеться боротьба, аби облрада фінансувала подібні культурницькі проекти. Боріться – поборете. Аби лиш то йшло справді на щось реальне, а не розкрадалося.



Нація, яку можна застрахати – це не нація. Робити ставку на неї не буде жодна серйозна партія. Кому потрібні залякані члени виборчих комісій чи спостерігачі? Тому дарма русини самі же признаються, Патріот