Не всім Закон в селі до шмиги
За правду борись але до смерти. Тож за тебе й Господь Бог змагатиметься”.
(Біблія. Книга Ісуса Сираха)
Вагома заявка в американську книгу Гінесса — дванадцять років греко-католицька громада Великих Лазів, що на Ужгородщині, домагається... законного права почергово молитися в сільському храмі. Тим більше, що саме греко-католиками він і побудований у 1835 році. На користь православних “спрацював” сталінізм у 1949-му. Національне відродження вселило надію на поновлення правди. З 1990 р. громада толерантно просить храм не у власність, а для почергових молінь. Та громада УПЦ Московського Патріархату вперше не йде на це. Українські судові та правоохоронні органи їх не хвилюють, як і Конституція та Закон України “Про свободу совісті та релігійної організації”.
Прикладів удосталь. 7 квітня ц. р. греко-католики, згідно договору з Великолазівською сільрадою про почергове користування храмом, із 8-ї до 11-ї години за графіком проводили в церкві Службу Божу. Та в цей час православні Марія Лендранич, Верона Пеца, Михайло Архій із своїми наставниками — православним священиком Василем Русенюком і Любов’ю Багацькою, заважали проводити Богослужіння. На очах представників райвідділу міліції погрожували розправою, гатили кілками в святі для них храмові двері. Коли це не вплинуло на стійкихгреко-католиків, то напоїли колишнього працівника міліції Івана Федора і намовили довгґо бити в церковні дзвони на сполох. Ніхто, правда, особливо не злякався. Діюча міліція на це взагалі не звернула уваги. Православні надавали духопеликів греко-католицьким священикові та дякові, аби інший раз пускали в церкву.
Щось у Великих Лазах діється таке, що, згідно із творами радянських авторів, робили куркулі з сміливими представниками сільської бідноти. Священик Русенюк постійно запевняє, що наведе порядок із греко-католиками. 9 квітня 2002 року в клубі на зборах закликає розправитися з головою села, директором школи та вчителями греко-католицької орієнтації. На вірі, отже, розкололися й освітяни. З’явилось угрупування православних учителів на чолі з М.Е. Самарі, що й ініціювала ці збори, де Русенюк удався до заяв, схожих на чорносотенні.
Таке не могло пройти непоміченим. У листі адміністративної служби міліції УМВС України в Закарпатській області греко-католицькому лідеру Михайлу Ганичу говориться про вжиті заходи. З нього видно, що на громадян Ю. Митровку, І. Федора складені адміністративні протоколи, матеріали направлені в Ужгородський районний суд для притягнення останніх до відповідальності. А іншим громадянам М. Шийці, О. Немчик, Л. Багацькій, священику В. Русенюку — активним підбурювачам до здійснення протиправних дій — оголошені офіційні попередження.
На жаль, із усіх можливих інстанцій, як із Рогу Достатку, сиплються підтвердження справедливості дій греко-католиків, а на ділі порядок не наводиться. Сільській раді, скажімо, делеговане лише право укладати з релігійними громадами угоди про порядок і черговість богослужінь. Але інші інстанції давно би мали розставити в цій справі крапки над “і”. Бо закінчиться тим, що той храм, від надміру почуттів, узагалі спалять. Тоді вже можна буде не позачергово, а одночасно молитися над місцевою річкою Циганкою, яку важко розділити за конфесіями. Василь Зубач