Поклик агнця

Дзвінки, калатала, рев овець—все змішалось у долині річки Тересва, що в підніжжі селища Дубове. Аж раптом загули трембіти. До ватри підходить ватаг, запалює її — театралізоване свято проводів отар на полонину розпочалось!



У колибі



Помешкання пастухів зведено на самісінькому березі річки. Воно тютілька в тютільку, як полонинське.У колибі пастухам належить прожити три місяці. Широкі лавиці, сосновий стіл. Ліворуч —ліжко ватага, цього полонинського генерала. Праворуч — пастухів. А посередині — ватра. Для пастухів вона — і захист, і тепло. Ватра палає всю ніч. За це відповідають чергові пастухи. Адже брати вогнепальну зброю з собою на полонину їм суворо заборонено. Якщо раптом у кошару заскочить вовк чи рись, смолоскипи в руки й — на звіра! Тільки так можна відігнати вовків. Допомагають пастухам захиститись од звірів і потужні акумуляторні ліхтарики. Ну й, звісно, добрий собака.

[foto]2004/12/22/67_2.jpg[/foto]

Ватаг Іван Миколайович Рибарь щиро зрадів нашій появі. Привітавшись, за традицією пастухів одразу ж поцікавився, чи ми не голодні.



Сир варити — не пляцки пекти!



60-річний Іван Рибарь саме виробляв сир. Аби процес пішов інтенсивніше, він взяв у руки баталув — дерев’яний дірявий кружок з ручкою. Давив акуратно, майже півгодини, виловлюючи найменші шматочки звареного молока, аж поки увесь сир не збився в одну масу. Викладує його на шматочок марлі, так зване цідило, дає стікати. Підходять пастухи і питають, чи готова вурда. Це той же сир, тільки гіршого гатунку. Сироватка з-під вурди — жентиця.



Цей напій гуцули споживають замість води. Пиво з жентицею — ні в яке порівняння! Особливо рекомендують споживати напій хворим на серце та шлунок. Але той, що відварений і протягом року набирається сили.



Ой, на високій полонині!



Найближча полонина, де розташується отара ватага Рибаря, — за п’ять, найдальша — за 40 км. Там, на високій полонині, для пастухів — і щастя, і горе. Пастухи селища Дубового, як повідомив ватаг Іван Рибарь, зобов’язались утримувати отари протягом півроку та видати власнику з кожної вівці по 7 кг сиру та 3 кг вурди. За бажанням — і молока. Тільки з Дубового на полонину піднялось 7 отар овець, а з району — майже сотня. Нині на Тячівщині, як повідомили нашого кореспондента у райдержадміністрації, у дворогосподарствах налічується 35 тисяч голів овець. Це майже стільки, скільки було за колгоспного ладу. Започаткування свята проводів отар на полонину, на думку організаторів заходу, не стільки данина традиціям, скільки приділення уваги вівцеводству в Закарпатті як галузі, що оговтується. Фестивалем на Тячівщині зацікавились навіть фахівці з Угорщини, Польщі, Чехії та Росії.

Фото Володимира Ушенка. Дюла Кадар,