Віктор Янукович не залишає шансів своїм конкурентам
За два тижні до президентських виборів у більшості своїй закарпатці не особливо переймаються політичними баталіями. Холодний прагматизм і підприємливість, характерні для нашого земляка за будь-яких «історичних перипетій», осінньо-польові роботи і збирання врожаю на селі не дають достатньо часу, аби заглиблюватися пересічному краянину у політику. Тому свій вибір 31 жовтня він визначає, неабиякою мірою орієнтуючись на погляди того чи іншого авторитетного земляка, політика, бізнесмена, вченого чи просто інтелігента.
З величезної обойми кандидатів у Президенти на Закарпатті вже первісно на успіх могли претендувати лише четверо — соціаліст Олександр Мороз, комуніст Петро Симоненко, «нашоукраїнець» Віктор Ющенко та діючий прем’єр-міністр Віктор Янукович.
Перші двоє уже «засвітилися» на попередніх президентських виборах. Звичайно, що їх в області добре знають «в обличчя», багатьом симпатичні їх програми, є в них і підтримка певної, але зовсім незначної, категорії електорату. Однак, оскільки більшість закарпатців — люди прагматичні і, так би мовити, з «капіталістичними коренями», вже самі слова «комунізм» і «соціалізм» їх лякають. Та й політична невизначеність і непослідовність народних депутатів комуніста Івана Миговича та безпартійного Сергія Ратушняка, які нібито підтримують відповідно Петра Симоненка та Олександра Мороза, але раз по раз заграють з їх конкурентами, та й політичний імідж нардепів, який останнім часом різко похитнувся, не сприяє популяризації названих кандидатів.
Зрештою, потужний бізнес Сергія Ратушняка, якщо б він був цілеспрямовано і вчасно використаний на підтримку Олександра Олександровича, міг зіграти відчутну позитивну роль у зростанні рейтингу Мороза. Але цього, знову ж таки, через невизначеність нардепа, поки що не сталося. У пошуках політичного «даху» Сергій Миколайович дуже обережно заграє то з Олександром Омельченком, то з Віктором Балогою, то з «нашоукраїнцями». Ця обережність стає відчутнішою у міру того, як зникають, принаймні в нашій області, шанси Віктора Ющенка на бодай регіональну перемогу. Все-таки нардеп розуміє, що Закарпаття — то не Галичина. Хоч область географічно і належить до Західної України, але географічно — то не значить політично...
Єдиною опорою кандидата у Президенти Віктора Ющенка на Закарпатті є фінансово-бізнесовий клан Віктора Балоги, який уособлює Закарпатська продовольча група. Однак поступово, а особливо після перших же втручань податківців і правоохоронців, позиції цієї фінансової групи значно послабли. Та й все-таки «Барва» — це аж ніяк не все Мукачево і вже зовсім не все Закарпаття. Події останнього тижня, коли в Мукачеві знову висадився депутатський десант «нашоукраїнців», засвідчили, що грандіозні плани зробити з Мукачева «оплот демократії від опозиції» провалилися. Інтелігенція, підприємці, тисячі робітників мукачівських заводів абсолютно не прив’язані до структур Віктора Балоги. Тому й не вдалося «нашоукраїнцям» нав’язати їм свою думку. Зрештою, хто із закарпатців повірить у твою опозиційність до влади, коли ти ще не так давно був губернатором (як В.Балога) чи головою облради (як І.Іванчо).
Завойована «нашоукраїнцями» два роки тому на парламентських виборах прихильність певної кількості закарпатського електорату поступово розвіялася. Переступивши поріг парламенту, закарпатські нардепи від «Нашої України» зайнялися не так законотворчістю, як відстоюванням інтересів бізнесових структур, які, скажімо так, їм не байдужі. Зокрема, Віктор Балога та Іван Іванчо найяскравіше виявили свою міфічну принциповість у відстоюванні «інтересів простих закарпатців», як правило, у ситуаціях, коли треба було захищати реноме Закарпатської продовольчої групи, «Барви» чи інших супутніх бізнесових структур. Ужгородської барахолки, яка належала «співчуваючому нашоукраїнцям» ужгородському нардепу, також. Революційна войовничість і непримиренність до опонентів, зарядженість на скандали і мітинговість, які протягом останніх років були «на виду» у всіх закарпатців, зробили свою «чорну» справу.
Звичайно, певній частині електорату, людям, яким завжди щось не подобається, які налаштовані повсякчас «ломать, а не строить», така позиція «нашоукраїнців» імпонує. Але серед закарпатців таких небагато. До того ж, закарпатці абсолютно не переносять, коли їх хтось намагається повчати, вказувати, особливо, якщо цей «хтось» із сусідніх областей. Натомість безперервні десанти нашоукраїнських нардепів і завізних «груп підтримки» із Галичини на мітинги з будь-якого приводу засвідчили про нездатність місцевих лідерів «Нашої України» самим, без допомоги з боку, впливати на ситуацію бодай в одному місті, засвідчили про дефіцит довіри у населення. За два роки після переможної ейфорії 2002 року популярність і «нашоукраїнців» загалом і, відповідно, їх міфічного лідера, Віктора Ющенка, зокрема, в області зазнали значних негативних корективів.
І це добре розуміють і в центральному штабі Віктора Андрійовича. Тому з наближенням президентських виборів в області треба очікувати появи нових десантів і керівників блоку і, очевидно, завізних «груп підтримки». Центральний штаб Віктора Ющенка все ще вірить у можливість повернути втрачену довіру закарпатського електорату. Але часу для виправлення патової ситуації практично не залишилося.
На відміну від Віктора Ющенка, який ще два роки тому мав значну прихильність у краї, але з означеного вище поступово розтратив її, Віктор Янукович починав практично з нуля. Два роки тому про губернатора Донецької області знали хіба що потерпілі від паводка виноградівці, куди Донеччина направила значні кошти на відбудову соціально-культурних об’єктів, а сам Янукович одним із першим на теренах України організував для закарпатців гуманітарну допомогу.
За два роки свого прем’єрства, прийнятих низки економічних і соціальних урядових програм, які позначилися на житті практично кожного закарпатця, Віктор Янукович навіть в аполітичному Закарпатті здобув прихильність більшості населення. Логічно, що провладного кандидата на президентський пост підтримує місцева влада. Було б дивним, погодьтеся, якби її діяльність перечила цьому. Цікавіше те, що нині діючого прем’єра підтримує абсолютна більшість бюджетників, медиків і вчителів, науковців і студентів, бізнесменів краю.
Про пенсіонерів, які навіть моляться за Януковича, здається, годі й говорити. Відчутне зростання зарплат, підняття студентських стипендій, пенсій, рівні можливості для розвитку бізнесової справи — це ті головні важелі, які впливають на голос закарпатця. Закарпатець, зі своєю прагматичністю, вибирає ту програму, яку можна відчути на дотик, тобто, «пощупати». Саме тому Януковичу, який забезпечив стабільність у всіх проявах життя, вдалося зробити те, що не спромігся жоден із його попередників: він повертає людям довіру до влади.
Так, це лише перші кроки. Але для консервативного інтернаціонального закарпатського виборця, який знає і вміє заробити гроші, який хоче лише одного, щоб держава якомога більше допомагала йому, головне — стабільність у своєму домі і впевненість у завтрашньому дні для себе і своєї сім’ї. Для закарпатця, який органічно не переносить мітингів, революцій і націонал-патріотичної тріскотні, популярність політика формує лише конкретна справа. А Янукович якраз і вирізняється серед усіх нинішніх кандидатів у Президенти саме житейською конкретикою, суворим прагматизмом, а не політичним пустослів’ям. Тому-то й шансів здобути прихильність закарпатців у його конкурентів практично ніяких.
[a href="http://visnyk.info"]visnyk.info[/a]
Павло ПАСІЧНИЙ