Як живете, ромале Закарпаття?

Писати про ромів важко, оскільки цей типаж у нашому уявленні роздвоюється: перший - літературний, навіть романтичний (згадаймо фільми, концерти Сліченка). Тут - ніч, гадання, воля, вогнища, гітара. Другий - обман, надокучливі попрошайки, причепливі, брудні діти, крадіжки...

У нас здавна вкорінилися слова «циганити», «вициганити». Моя мама ніколи не вживала слово «обдурити», завжди казала, коли я пробувала щось скрити: тільки не цигань.

Серед моїх знайомих є роми-музиканти. У нашому домі довгий час жила ромська сім'я, дуже акуратна й порядна. Батько працював на складі на одному з підприємств міста, мати господарювала вдома. Мали хлопчика, років сім-вісім. Гарненький, завжди чистенький, він тримався у дворі окремо: чи то діти не хотіли з ним гратися, чи він почував себе в їхньому товаристві чужаком.

Як на мене, то відчуження від циган, гоніння і несприйняття їх у світах — історична несправедливість. Очевидно, це й наклало на них своєрідне тавро.

Нещодавно разом з директором Ужгородського районного центру зайнятості Романом Бурцьом і психологом цієї служби Іриною Панкулич ми побували в циганському таборі, що за селищем Середнє в Ужгородському районі. Днина була тепла, і майже всі жителі цього своєрідного поселення були на вулиці. Ми зупинилися, і наше авто тут же «окупувала» малеча. Цікаво було і дорослим, хто ж то і з чим до них завітав.

Цей табір вважається, на відміну від інших, досить благополучним. «З наших ніхто не сидить в тюрмі», - гордо сказав нам житель табору, 47-річний Олександр Сурмай. Цей чоловік-будівельник, не раз бував на заробітках в Уральську має четверо дітей.

Всього в таборі проживає 715 осіб, половина з них - діти. 96 ходять до школи, яка побудована тут же, на території табору. Роми добрим словом згадують колишнього Середнянського селищного голову Емеріха Крицкого, який побудував цю школу, знають і поважають нинішнього селищного голову - Еріку Кинєв. То — влада, кажуть, і її треба слухати.

Шкода, що нам не вдалося зустрітися з біровом табору. Він - лісник і був на роботі, але ми вже знали багато хорошого про Леоніда Брежинського. Пригадалося, як хвалив його анталовський лісничий Свида. Казав, що з того часу, як став лісником Брежинський, на даній ділянці лісу зовсім припинилися крадіжки деревини. Леоніда Леонасовича в таборі слухають безвідмовно, він має авторитет і шану, вимагає, щоб усі діти ходили до школи.

В цьому якраз є проблеми. Незважаючи на щирі старання вчителів Надії Белінської, Віталії Головачко. Людмили Шанської, Терези Маргітич, Тетяни Сливки діти ухитряються пропускати уроки. Ми цікавилися, чому? Хоч учні в один голос заявляють, що в школі їм цікаво, але треба бавити менших братиків та сестричок. І вчителі бідкаються: почався масовий від'їзд на заробітки, поки що лише - на Львівщину їдуть батьки, часто забирають з собою дітей.

Ми говорили з багатьма дітьми. Льоня Сурмай, Лідія Лодко, Таня Балог, Арті Сурмай люблять ходити до школи. Діти розповідають, скільки цікавих заході» проводиться тут.

—Ви знаєте, хто ми такі? - запитували нас діти. Є така, кажуть, країна Індія. Там колись і жили роми. А потім прийшов із військом Тимур-завойовник і поневолив усіх. Інші люди скорилися, а роми — ні. Взяли своїх коней і втекли з неволі. Відтоді втратили роми свою рідну землю,

розсіялися по світу, але лишилися вільними.

Ми звикли думати, що цигани не хочуть працювати. Але треба було бачити, як вони уважно слухали розповідь Романа Бурця про те, де нині потрібні робочі руки. Між іншим, у таборі нам розповіли, що серед ромів є чимало умільців в багатьох ремеслах - ковальстві, бляхарстві. Соціально роми належать до категорії найнезахищеніших верств населення. І так склалося, що більшість з них не знають грамоти, нема їхніх сородичів на високих посадах. Ми бачили допитливі дитячі оченята. Вони говорили самі за себе: то чому не хочуть вчитися? Хай не ображаються старші роми, але винні у цьому саме вони. Вчителі вкладають всю душу, щоб навчити чомусь їхніх дітей, але в той день, коли ми побували в таборі, в школі не було й половини учнів.

Сьогодні кожній людині, і не тільки ромам, доводиться шукати своє місце в житті. Працівники служби зайнятості розповідали про різні професії, про те. що можна відкрити і свою справу, те ж саме бляхарство. Нині у районному центрі зайнятості стоїть на обліку 33 роми. 15 вже працевлаштовано.

Біда в тому, що до загальної культури ромам ще дуже й дуже далеко. Тому й треба, щоб діти вмилися в школі, щоб їм хотілося жити краще, ніж їхнім батькам і дідам Ми часто чуди в таборі слово «джювен», що означає жити. Так, кожний народ має право жити за власними традиціями, але батьки повинні прагнути, щоб цивілізація увГйшла і в їхні домівки. І не тільки з телевізорами та автомобілями, їх в таборі - чимало. А щоб роми долучалися до загальної культури. Навчитися можна всьому, треба тільки хотіти.



Марія Підгорна.