Закарпаття: Коли ООН закликає кожного громадянина світу посадити хоча б одне деревце, у селі Пацканьово вирубують сад!

За тридцять з лишком кілометрів від обласного центру Закарпаття міста Ужгорода, на землях колишнього радгоспу «Червона зірка», під сокирами й пилами людей, одне за одним падають додолу молоді дерева слив. Жителі села, а особливо люди старшого покоління, в розпачі.

«Хто, коли і навіщо дав команду на вирубку саду, ми не знаємо,- говорить Михайло Михайлович Ломпарт, - повірте, серце кров'ю обливається, на очі навертаються сльози. Адже ми своїми руками їх садили! З кожного двору звозили гній, щоб деревцята прижилися, доглядали за садом».

Їду на місце «злочину». За кількасот метрів від села, в урочищах Кутчева та Дубове, дивлюся, - сливовий рай. Напередодні Водохреща невідомі люди почали зрізати дерева.

Наступного понеділка четверо робітників продовжували роботу. Було вже повалено багато дерев. Але жителі села, що зібралися, цього разу вигнали робочих. Саме так вчинили й коли приїхали забирати повалені стовбури.

«Я у цій структурі пропрацював усе життя, - продовжує розповідь Михайло Михайлович - Оце було господарство! І кури, і свині, і вівці та корови були. А нині, де це все поділося? Сад садили всі жителі. Кожному, за бажанням, роздали по два-три ряди слив. Майже кожна сім'я з нижнього кінця села взяла собі ділянки. Доглядали за ними, обрізали, косили довкола. А нині дерева зрізають! Чому ж не візьмуться за сади, що давним-давно списані й поросли чагарниками? Таке господарство розвалили. Кожний, хто приходив керувати, так ґаздував, що були розібрані п'ять ферм, кузня, два склади. Спочатку один директор набрався, взяли другого, третього. Всі щось брали, але назад не повертали. Довели господарство до зубожіння. А нині ще й сад виріжуть. Дуже шкода, адже наше село на очах знищується. Але найбільше нам болить те, що не зібрали усіх жителів докупи, не спитали нас, не порадилися. Адже ці сади - наші діти, які ми виплекали».

... А сніг тим часом притрусив пні. Повалені стовбури слив безпомічно й німо «просили» допомогти.



ДОВІДКА: У січні 1949 року у Пацканьові організували перший колгосп «Молодь Закарпаття», який об'єднав 250 дворогосподарств. Коли у 1960 році пішла хвиля переходу колгоспів на радгоспне виробництво, Пацканьово приєднали до колгоспу «Кальницький» (Мукачівський район). У 1965 році за територіальним розподілом Закарпатської області село переходить із Мукачівського до Ужгородського району і стає відділенням Середнянського радгоспу. У 1970 р. у Киблярах на базі колгоспу «Червона зірка» створюється радгосп, до якого приєднується і Пацканьово.



Як розповіла директор радгоспу «Червона зірка» Олена Дідук, дерева слив, які так захищають жителі села, списані ще у 1998 році. Усі документи на вирубку 6,9 гектара списаних садів - у неї. Нині йде вирізка хворих та сухих дерев. Саме це, за словами Олени Іванівни, й намагався пояснити людям, що зібралися біля вирубки, головний агроном господарства Василь Бамбушкар. Але вислухавши образи від селян, так і повернувся ні з чим. Справи йдуть до повного розпаювання земель. Але замість допомоги, пацканівці вставляють палиці в колеса. За документами саду нема вже вісім років. Які ж пояснення ще потрібні?



Р.S. Дуже шкода, що люди, які живуть поруч у одному селі, не можуть дійти згоди. Що ж поробиш? Настали такі часи, що кожна з сторін вважає, що правда саме на її боці. Але варто вислухати один одного, можливо й проблем поменшає?!



Тетяна ПАВЛОВА